"Після "возз'єднання" з ОРДЛО тисячі потенційних терористів опиняться в Україні. У Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі почнуть вибухати будинки", - Юрій Швець

Для України "возз'єднання" з окупованими територіями Донбасу й відкриття кордонів з ОРДЛО – це "контрольний постріл у власну голову". Тому шлях до виконання своєї обіцянки домогтися миру на сході України влада країни має почати з організації демілітаризованої зони на Донбасі, - пише в ексклюзивному матеріалі для видання "Гордон" Юрій Швець, передають Патріоти України.

"З огляду на повідомлення ЗМІ, українські представники в Мінську начебто відмовилися від божевільної ідеї проведення "вільних" виборів в ОРДЛО в умовах російської окупації. Як кажуть, слава богу, але виникає неминуче запитання: а що далі? [Президент України] Володимир Зеленський виграв вибори з обіцянкою миру. Його міністр закордонних справ нещодавно висловився в тому дусі, що якщо не погодитися з "формулою Штайнмаєра", то на українців чекає страшне падіння рівня життя у зв'язку з необхідністю значного збільшення витрат на оборону.

Здається, в Україні немає повного усвідомлення того, що станеться із країною в разі "возз'єднання" з ОРДЛО. Як немає і чіткого розуміння, якого миру хочуть виборці, які масово проголосували за Володимира Зеленського. Трагічна реальність полягає в тому, що в осяжному майбутньому, щойно кордон з ОРДЛО буде відкрито, Україна перестане існувати як незалежна держава, а життя її населення перетвориться на пекло.

Тут, мабуть, треба нагадати, що [президент РФ] Володимир Путін із товаришами прийшли до влади за допомогою терору, тобто цілої серії терористичних актів у Москві, Буйнакську і Волгодонську, які припинилися лише після того, як виконавців цих терактів (кадрових співробітників ФСБ) було спіймано на місці злочину під час здійснення чергового вибуху багатоквартирного будинку – цього разу в Рязані. Відтоді терор перетворився на активний інструмент зовнішньої політики путінського режиму.

За час окупації ОРДЛО російські спецслужби пов'язали кров'ю десятки тисяч людей із місцевого населення. Одних силою загнали у збройні загони сепаратистів. Інших примусили рублем. Тут корисно згадати, що одним із перших актів радянської влади було розпорядження скасувати платню офіцерам царської армії. Тим, кому потрібно було годувати сім'ї в умовах голоду, довелося йти на службу до більшовиків. У підсумку зі 150 тис. офіцерів, які служили в царській армії, 75 тис. перейшли в Робітничо-селянську Червону армію – більш ніж удвічі більше за тих, хто приєднався до білогвардійців.

Щось схоже сталося із 2014 року і в ОРДЛО. Спочатку туди зайшли терористи [російського бойовика Ігоря] Гіркіна (Стрєлкова) і поставили під рушницю місцевий криміналітет, який здавна мав тісні зв'язки зі спецслужбами РФ. Інших перетворили на бойовиків і сепаратистів рублем. Економіку зруйновано. Хочеш їсти й годувати сім'ю – іди стріляти в "бендерівців".

Так російські спецслужби пов'язали людей кров'ю, тим самим перетворивши на активну або потенційну агентуру. Це відомий у бандитів прийом, добре засвоєний Путіним у першій половині 1990-х, коли він зі своїми поплічниками з місцевого управління ФСБ був на підхваті у лідерів організованої злочинності Петербурга. Пов'язаного кров'ю вважають у російських спецслужбах надійним агентом, якому можна доручати будь-яке завдання, навіть терор.

Необхідно чітко розуміти, що з "возз'єднанням" з ОРДЛО тисячі потенційних терористів на законних підставах опиняться на території України і приєднаються до давньої агентури, яка окопалася в українській еліті ще з часів КДБ. Щойно це відбудеться, навіть не Путін, а який-небудь третьорядний "шнурок" із Кремля телефонуватиме президенту України й даватиме вказівки, що і як робити.

А якщо президент опиратиметься, то наступного дня в містах України почнуть вибухати будинки – в Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі. Одночасно внаслідок одиночних терактів один за іншим почнуть гинути відомі люди. І після кожного такого випадку "шнурок" телефонуватиме на Банкову й питатиме: "Ну що, пацан, ти все зрозумів? Можемо повторити!". Водночас українці з подивом дізнаються, що СБУ недієздатна і сподіватися нема на що. А в цей час кремлівські пропагандисти верещатимуть про те, що Україна – це невдала держава (failed state), а Німеччина і Франція вкотре висловлять своє глибоке занепокоєння.

Потім російські спецслужби використають Україну як плацдарм для терористичних актів на Заході, звинувачуючи в цьому тих самих міфічних "бендерівців". В Україні настануть хаос і паніка. За пропозицією Путіна, яку підтримають [президент Франції Еммануель] Макрон і [канцлерка Німеччини Ангела] Меркель, [нардепа від "Опозиційної платформи – За життя" Віктора] Медведчука буде призначено прем'єром, наділено надзвичайними повноваженнями. Для управління справами України в Кремлі буде створено спеціальний відділ, а деякі члени команди президента Зеленського розважатимуть публіку на московських корпоративах.

Дії США поки не можна прогнозувати, оскільки невідома подальша доля [президента країни Дональда] Трампа.

Якщо хтось скаже, що все це маячня й такого не може бути ніколи, згадайте, хто в 1990 році міг повірити, що російські спецслужби здатні підірвати будинки у власній столиці й поховати під уламками більш ніж 300 людей, щоб привести до влади Окурка з пітерського підворіття. А хто на початку 2000-х років міг уявити, що ФСБ і ГРУ здійснюватимуть теракти у столиці країни НАТО із застосуванням зброї масового ураження (полоній і "Новачок")?

На жаль, усе це цілком може виконати Путін і, мабуть, у цьому й полягає стратегічний план Кремля щодо України – перенесення неоголошеної війни в міста України за допомогою масового терору. Тому "возз'єднання" з ОРДЛО й відкриття кордонів із ними – це не просто вживлення у здоровий організм ракових клітин. Це ще й контрольний постріл у власну голову.

США почали воєнні операції в Афганістані та Сирії, щоб боротися з тероризмом на дальніх підступах. Росія стверджує, що керується в Сирії тими самими міркуваннями. А в цей час у Мінську українська делегація фактично обговорює, як впустити терористів на власну територію. Це безумство.

Обіцянка домогтися миру не означає, що це потрібно зробити через самогубство країни. Мир – це для початку припинення воєнних дій і загибелі людей. Думаю, що на цьому етапі цілком реальною "дорожньою картою" для України було б щось на зразок Рейнської демілітаризованої зони – смуги завширшки кілька десятків кілометрів, утвореної між Німеччиною і Францією в 1919 році внаслідок Версальського мирного договору. Так Франція, яка зазнала основного удару у Першій світовій війні, убезпечила себе від повторення німецької агресії. У принципі, ця зона виконувала своє призначення до 1936 року, коли 13 дивізій французів спасували перед трьома німецькими батальйонами, введеними Гітлером без боєкомплекту на цю територію.

Інший приклад демілітаризованої зони – це смуга завширшки до 4 км, що розділяє КНДР і Республіку Корея, у центрі якої проходить демаркаційна лінія. І вона сповна виконує своє призначення. Від агресора треба відділятися стіною, демілітаризованими зонами, а не впускати його озброєні банди на свою територію, та ще й на умовах автономії.

Зараз у Мінську Україна грає за формулою "одна проти трьох". За зачиненими дверима на українську делегацію чинять величезний тиск, який, помножений на недосвідченість, робить помилки – якщо не провал – практично неминучими. Вирішується питання, бути чи не бути Україні, і його не повинні вирішувати кулуарно. Переговори мають бути максимально прозорими. Ми вже маємо результат кулуарних домовленостей – Будапештський меморандум. Такого самого результату в Мінську країна може не витримати.

"Слугам народу", які мають більшість у Раді, настав час сказати своє вагоме слово. Для початку є сенс влаштувати експертні слухання в комітеті з питань зовнішньої політики й розглянути потенційні наслідки імплантації ОРДЛО в Україну. Для цього потрібно запросити експертів, які професійно, без істерики й галасу, сухим текстом і зі знанням справи розкажуть про те, до чого це призведе з погляду національної безпеки. Особливо не напружуючись, я можу зараз назвати з пів дюжини експертів з України та інших країн, які у будь-якому західному суді доведуть те, про що я тут тлумачу.

За іронією долі, нинішній скандал у Вашингтоні значно підвищив цікавість і симпатії до України та відкрив можливості, яких раніше не було. Про Україну зараз говорять щодня стільки, скільки раніше не говорили, напевно, протягом року. Нерозумно було б цим не скористатися. Тому за підсумками експертних слухань у комітеті з питань зовнішньої політики Ради доцільно провести конференцію у відповідному think tank у Вашингтоні й опублікувати відповідні аналітичні матеріали в кількох провідних газетах США, Німеччини і Франції.

Ці матеріали мають закінчуватися запитанням: чи готові фрау Меркель і мсьє Макрон (а в їхніх особах Німеччина і Франція) за допомогою договору гарантувати, що в разі "возз'єднання" України з ОРДЛО країна не стане територією масового терору з боку російських спецслужб та їхньої агентури? Оскільки ствердної відповіді однозначно не буде, нормандським друзям України потрібно ввічливо запропонувати припинити клеїти дурня навколо "формули Штайнмаєра" і розпочати практичне розв'язання питання про створення ефективної демілітаризованої зони, досить широкої, щоб терористи не могли вбивати через неї українських військовослужбовців.

Окрім усього іншого, зазначені заходи дадуть змогу донести до західної аудиторії, нашпигованої агентурою і корисними ідіотами Кремля, сувору правду життя про те, що Росією керує банда терористів, що умиротворення цих терористів – це злочинна дурість, що Україна – це єдина реальна перешкода на шляху експансії державного тероризму РФ на Захід.

Серед західної інтелектуальної еліти, зокрема серед політиків, здавна популярною є одна хитрість, коли мова заходить про Росію. Багато хто з них часто прикидається ідіотом, вдаючи, наприклад, що не знає або не розуміє, що Путін бандит, а його режим – злочинний. Тому їм потрібно про це публічно й регулярно розповідати.

Розгортання зараз у США "Укргейту" серйозно змінило ситуацію, і зараз практично вся політична й інтелектуальна еліта США сприйнятливіша до цих "меседжів".

Усе це може стати "дорожньою картою" для України до закінчення президентських виборів у США, які відбудуться в листопаді наступного року. Якщо нова влада України поводитиметься правильно, а Трамп програє, то Україна буде "в шоколаді", а Путіна чекають тяжкі часи. Уперше в американській еліті практично склався консенсус, що Путін – ворог Америки. Він довго грався у війну зі США. Нарешті американці це помітили, і це може дорого обійтися і Путіну, і підвладному йому народу.

Якщо Трамп виграє й залишиться на наступний строк, то гірше, ніж досі, усе одно не буде. Він є позасистемним політиком, якому протистоїть практично весь державний апарат (включно зі спецслужбами, військовослужбовцями, Держдепом), провідні ЗМІ та інтелектуальна еліта. Його можливості робити дурниці й паскудити в зовнішній політиці Конгрес суттєво обмежив. Зрештою система його доконає."