Журналістам вдалось потрапити на будівництво газогону.
Ще одним серйозним викликом для будь-кого, хто стане очільником держави в наступні 5 років, стане українська газотранспортна система, яка досі істотно поповнювала держбюджет, а наразі на очах перетворюється на металобрухт, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.
Одна труба кожного року прокачувала до 100 мільярдів кубометрів російського блакитного палива - і це приносило українській казні до 3 мільярдів доларів на рік. А це 84 млрд гривень - сума рівна закладеній в бюджет на утримування армії, наприклад. Але зараз є велика імовірність, що цих грошей ми більше не побачимо, а натомість отримаємо купу заліза, яке ніхто не буде утримувати собі у збиток.
І справа не тільки в тому, що 31 грудня закінчується 10-річний договір про транзит російського газу через територію України. А підписання нового Кремль затягує. "Газпром" уже заявив про намір скоротити транзит через Україну в 10 разів - до 10 мільярдів кубометрів. А такі обсяги не покриють витрат навіть на утримання труби.
Та й ці заяви - лише прикриття для Європи, щоб замаскувати справжній план: повне знищення української газотранспортної системи, яка має все, щоб доставляти до Європи 146 мільярдів кубометрів газу.
І для цього у Кремля уже напоготові три стволи: "Турецький потік", "Північний потік" та "Північний потік-2". Після запуску "Північного потоку-2" - фактично непотрібними стануть ГТС України, Польщі та інших країн Східної Європи і Балтії. І це буде потужним ударом по економіці.
Але для Путіна газ - давно не питання економіки. Російський газ - інструмент жорсткого політичного шантажу. І вдалий спосіб пересварити Європу.
У ЄС це розуміють. І намагаються захищатись. Цього тижня Європарламент схвалив оновлену газову директиву. За її правилами, не тільки жодна європейська компанія не може одночасно добувати, транспортувати і продавати газ. Але й компанії поза межами ЄС. І це має створити проблеми "Газпрому". Бо у випадку із "Північним потоком-2" він сам міцно тримає все в одних руках.
Нині ж трубопровід будують шаленими темпами: 24 години на добу, сім днів на тиждень. Здати планують 31 грудня. А вже з першого січня ввести в експлуатацію.
Кожна труба "Північного потоку-2" 12 метрів завдовжки і 12 тонн ваги, а після покриття бетоном удвічі важча. Технологія хоч і відпрацьована, утім у рази небезпечніша за наземну експлуатацію. Обслуговування під водою потребує принципово інших і затратніших технологій. На кораблях труби спаюють і опускають на дно моря. Так прокладають по три кілометри щодня.
Містечко Любмін у затоці Грайфсвальда – спокійний мальовничий курорт, де живе близько двох тисяч жителів. Із Берліна, що за 250 кілометрів звідси, їдуть дихати морським повітрям і наминати хрусткі булочки з рибою. До Росії звідси – по воді, далеко, понад 1200 кілометрів. Та лояльності до наступника СРСР у жителів колись радянської частини Німеччини , так званої Німецької демократичної республіки, і досі багато.
"Я за проект. Дуже просто. Я завжди мала з Росією чудові стосунки. Так, у НДР. І раніше, і зараз – завжди могла їм довіряти", - розповідає місцева жителька.
Утім місцеве довкілля проект попсував уже через шість днів після старту будівництва. На узбережжі виявили купи пластику, ймовірно токсичного. Забруднення від будівельної техніки теж прогнозована річ.
Прокладати трубу по підводній частині Німеччини було особливо складно. Тут здебільшого мілке морське дно, подекуди 4-5 метрів. А ще це повністю заповідна зона. Та попри протести екологів майже 160 км подвійної нитки газогону дном Балтійського моря вже прокладено. Залишилося 16 до території Данії – до речі, це єдина країна, яка дозвіл на будівництво "Північного потоку-2" ще не давала.
Стикувальна станція Любмін - те місце, де російські труби винурюватимуть із вод Балтійського моря. Уже встановлюють шість вентилів. Якщо їх закрутити, рух російського палива можна буде зупинити за хвилину. Однак тут хочуть не зупиняти газ, а якомога швидше запускати. За планом, на початку 2019 року. Байдуже, що дозволу від Копенгагена на будівництво біля острова Борнгольм немає й досі.
"Нині в нас на опрацюванні в Данії перебувають два запити про два різні маршрути газогону. Ми виходимо з того, що один із маршрутів погодять найпізніше влітку, щоби ми вчасно добудували проект", - зазначає речник “Північного потоку-2" Штеффен Еберт.
Зараз кораблі кладуть трубу у водах Швеції. "Північний потік-2", як і перший, складається з двох паралельних гілок, кожна нитка діаметром у метр 20 сантиметрів. Тобто "Потік-2" – це дві труби по 1200 кілометрів кожна. Понад 700 кілометрів уже готові, загалом чверть загальної протяжності.
Такий поспіх легко зрозуміти. Над трубою висить меч, дамоклів меч санкцій Сполучених Штатів. Республіканський сенатор Ліндсі Ґрехем називає їх "пекельними". Законопроект тільки перебуває на розгляді комітетів та палат Конгресу. Це пакет додаткових фінансових та енергетичних обмежень. Під роздачу можуть потрапити європейські фірми-підрядниці, заміну яким знайти непросто. Щоб уникнути санкцій, європейські лобісти кинулись у Вашингтон рятувати ситуацію.
Утім Кремль продовжить прокладати трубу будь-якою ціною. Як уже сталося з "Північним потоком-2" – на відміну від першої труби, яка є спільним підприємством із європейськими компаніями, "Потік-2" - цілковита донька "Газпрому".
"Російське керівництво хоче добудувати проект. І Путін продовжить його навіть, якщо будуть нові санкції і навіть якщо "Газпрому" доведеться оплачувати будівництво повністю з власної кишені – навіть тоді вони не зупиняться", - зазначає німецький політолог Штефан Майстер.
Довгий час уряд Ангели Меркель називав "Північний потік-2" проектом суто комерційним. Сподівалися, що будівництво мине тихо і без зайвого галасу. Прорахувалися – російсько-німецька труба призвела до напруження зі США.
Зупинити "Потік" намагались і Єврокомісія, і Європарламент, а останньою наперекір Берліну раптом виступила Франція. Париж був готовий підтримати намір румунів, що зараз головують у ЄС, і поширити європейські правила і на газогони поза ЄС, які, однак, до Євросоюзу доходять. За правилами – жодна компанія не може одночасно транспортувати, добувати і продавати газ. Так труба могла би повністю втратити для "Газпрому" свою цінність.
І тут Ангела Меркель показала, що готова боротися за російський проект як левиця. "Яка різниця, яким газогоном ми отримуємо російський газ і як це відповідає на запитання, чи залежимо ми від Росії? І навіть вам так скажу –односторонньої залежності від Росії не хоче ніхто. Але навіть у часи Холодної війни, коли я була на боці НДР і отримувала російський газ, цей самий газ отримувала і Західна Німеччина! Тому я не знаю, чому сучасні часи стали настільки гіршими, що ми вже не можемо визнати Росію партнером", - заявила вона.
Німецькі ЗМІ описують, як дипломати з Берліна дзвонили в Бухарест і залізним тоном пояснювали німецькі інтереси. І незабаром у Брюсселі оголосили про компроміс. Правила будуть, але у випадку "Північного потоку-2" за їх виконанням стежитиме не Брюссель, а Берлін.
"Тобто Німеччина зможе також домовлятись і про винятки з правил. І це запасний вихід, якщо з чинного законодавства потрібно буде зробити виняток", - зазначає Штефан Майстер.
Та навіть гостра дискусія в Євросоюзі не сповільнила процес будівництва. "Нові правила ЄС можуть уже згодом вплинути на роботу газогону. Але не було такого моменту, щоби саме процес будівництва опинився під питанням. Із самого початку і досі ми працюємо згідно з дозволами, правом і законом", - пояснює речник будівництва.
Найбільшу підтримку в урядовій коаліції Німеччини газогін має в соціал-демократів. За якими височіє постать їхнього однопартійця та колишнього канцлера Герхарда Шредера. І цей друг Путіна виявився найкращою інвестицією господаря Кремля. Уже другий десяток років Шредер трудиться в російських державних структурах "Газпром" і "Роснафта". Берлінські соціал-демократи не бачать у цьому нічого підозрілого.
"Ви знаєте, Шредера критикують ті, хто хоче присікатися до нього, але не може, бо він був дуже успішним канцлером. Тому вони намагаються знайти хоча би щось, аби покритикувати. Це його рішення і його треба поважати", - пояснює речник фракції СДПН з питань енергетичної політики Нільс Шмід.
Але найбільші німецькі критики проекту – опозиційна партія Зелених, чудово розуміє – без потужного лобіювання "Північний потік" не відбувся б. "На мою думку цей проект був би неможливий без Герхарда Шредера і його роботи як на чолі німецького уряду, так і після каденції канцлера. Цей проект ніколи б не отримав настільки великого політичного значення у широких колах німецької політики", - підкреслюють там.
А це вже інший газогін, який будують суходолом. Його під’єднають до "Північного потоку-2" і ця труба має пройти по східній Німеччині до кордону із Чехією. І власне по ній російський газ хочуть пускати до Чехії, Австрії, інших країн Центральної Європи, тих країн, які зараз свій газ отримують українською трубою.
"Мета німецької газової індустрії стати головним європейським газовим хабом, через який відбуватиметься розподіл газу", - пояснюють у партії Зелених.
Решту українського транзиту зможе замінити "Турецький потік" потужністю в понад 30 мільярдів кубометрів, який також поспішають закінчити 2019 року. Якраз тоді закінчується угода про транзит газу через Україну. Офіційно Німеччина наполягає, щоби Україна зберегла роль транзитера. Утім зрозуміло, що тут Берлін робить просто дипломатичні реверанси.
"Мета Путіна – це відключити Україну, щоби замінити українську газотранспортну систему. І так послабити переговорну позицію України в інших питаннях. Путін ніколи не погодиться давати письмові чи юридичні гарантії. Він робитиме вигляд, що це можливо. Але навіть за якихось гарантій я дуже сумніваюся, що вони матимуть якесь значення", - підкреслює німецький політолог.
Схоже на те, що будівництво труби "Північний потік-2" завершать. Утім як би не безхмарно виглядало все для Кремля, запуск газогону може видатися складнішим. Німеччина хоч і виборола собі роль енергетичного поліцейського в питаннях Північного потоку-2, та врешті всі домовленості затверджуватиме Єврокомісія.
Європейський парламент затвердив нові правила ринку газу, які поширюватимуться на трубопроводи з країн, що не входять до складу ЄС, зокрема, на газопровід "Північний потік-2". І тоді в "Газпрому" можуть виникнути труднощі заповнити трубу на 100 відсотків. Утім "Потік" підмочив імідж Берліна: стало очевидним, що гроші перемогли й економічні принципи, і екологічні норми, і політичну відданість партнерам у ЄС і Західному світу, і навіть страх перед війною. Яку Росія вже веде в Європі, а після знищення українського газогону втрачає останні перепони для прямого удару.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
