"Платять не лише боягузи, або Чим ризикує Україна у разі дефолту і розриву з МВФ", - ЗМІ

"З легкої подачі олігарха Ігоря Коломойського тема дефолту України в останні дні стала однією з найбільш обговорюваних у пресі та соціальних мережах. Екс-партнер по бізнесу президента Володимира Зеленського не бачить в дефолті проблеми. Він відкрито говорить про те, що населення втомилося від вимог МВФ, забувши, правда, згадати, що без Фонду країна навряд чи змогла б у розпал російської агресії привести економіку до ладу і отримати фінансування від інших кредиторів", - йдеться в матеріалі РБК-Україна, передають Патріоти України.

"Чому в Україні небезпечно не платити за боргами, кому вигідно протилежне і хто програє, якщо держава збанкрутує?

Розмови та їх наслідки

Врятує Україну дефолт або завдасть їй непоправної шкоди, відкинувши економіку країну на роки тому? Враховуючи щільний графік виплат зовнішніх боргів в цьому і наступному роках, тема дефолту час від часу виникає в колі економістів, бізнесу та політиків. Але поки до цього сценарію схиляються деякі.

Довідка:

Зовнішній держборг України складає 40 млрд доларів. Якщо додати до нього більше 10 млрд доларів гарантованого державою боргу, то загальна сума зобов'язань перед іноземними кредиторами досягне 50 млрд доларів. З них майже 23 млрд доларів – це єврооблігації, в тому числі і ті, які Мінфін випустив в 2015 році при реструктуризації боргу. На другому місці серед найбільших кредиторів – Міжнародний валютний фонд, з яким країна в цілому має 12,5 млрд доларів.

В цьому році з держбюджету потрібно повернути 4,4 млрд доларів, більшу частину уряд вже заплатило. Велику порцію платежів чиновникам доведеться провести у вересні, погасивши частину боргу за єврооблігаціями і перед МВФ. В наступному році потрібно повернути ще близько 5,2 млрд доларів, це буде піком боргового навантаження в найближчі роки.

Зайвий привід для розмов про дефолт підкинув олігарх Ігор Коломойський, який повернувся в Україну незабаром після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах. В інтерв'ю британському виданню Financial Times він поставив у приклад Україні Грецію і Аргентину. Обидві країни у різні роки, накопичивши більше боргів, ніж могли обслуговувати, змушені були просити кредиторів про списання та реструктуризації.

Аргентина двічі допустила дефолт – в 2001 і 2014 роках. Банкрутство в 2001 році закінчилося для країни невиплатою пенсій, конфіскацією коштів з накопичувальних пенсійних фондів, девальвацією песо і масовими заворушеннями. Тоді як Греція, будучи країною єврозони, переконала банки і країни ЄС її підтримати, домовившись 2011 року про списання близько 100 млрд євро, але все одно з часом поринула у фінансову кризу. Справа в тому, що уряд Греції, не бажаючи економити і урізати соціальні витрати, в 2015 році знову стало на шлях банкрутства, допустивши дефолт перед Міжнародним валютним фондом. І лише взамін на обіцянку Греції урізати витрати і піти на непопулярні реформи, МВФ і ЄС відкрили для країни безпрецедентну фінансову програму розміром 260 млрд євро, яка дозволила їй стати на ноги і відновити економічне зростання.

Україна, звичайно, не отримувала кредити в обсягах, як Греція. Але адже і для західних країн Київ у фінансовому плані не настільки важливий, як Афіни. Греція входить до єврозони, тому її банкрутство занадто болісно вдарить по курсу євро, зачепивши інші країни ЄС. Але Коломойський вважає, що США і ЄС все ж повинні списати Україні борги в якості компенсації за протистояння російської агресії. А говорячи про МВФ, він передбачає, що країна втомилася від вимог кредитора, явно натякаючи на перегляд відносин з Фондом. Що ж стосується США, під їх гарантії Україна кілька разів розміщувала єврооблігації під найнижчий у своїй історії відсоток – близько 2% річних. Для порівняння: в минулому році Україна випустила євробонди майже під 10%.

Але тут варто згадати, що МВФ в 2015 році, прийнявши до уваги факт агресії РФ, дав Україні більше коштів, ніж країна могла розраховувати при інших обставинах. Чотири роки тому Фонд відкрив для Києва програму розширеного фінансування на 17 млрд доларів, що в рази перевищило максимально можливу квоту України. Інше питання, що влада не вибрали транші на всю суму за цією програмою, кілька раз порушивши домовленості з кредитором, у тому числі в питанні підвищення ціни на газ для населення.

Взагалі підхід української влади до роботи з МВФ, швидше, нагадує відносини позичальника, якому від банку необхідний ситуативний споживчий кредит для поправки фінансового положення або купівлі техніки. Як тільки умови такого кредитування перестають влаштовувати, тобто, виникає необхідність виконання непопулярних реформ або взятих на себе раніше зобов'язань, держава забуває про них, і чиновники знаходять тисячу причин, чому положення меморандуму не підлягають виконанню.

Насправді участь у програмі МВФ країни з економікою, що розвивається – це історія про інше. Про те, що влада добровільно приймають рішення про залучення фінансування Фонду, і останній його видає, переконавшись, що країна буде виконувати певну дорожню карту реформ у фіскальної та бюджетної політики, банківському секторі, енергетиці та інших секторах економіки. Мета Фонду – не просто видати кредит, а заручитися гарантією того, що економіка країни-позичальника, по-перше, дозволить МВФ повернути кошти, а, по-друге, продемонструє в короткостроковій перспективі впевнене зростання.

Кожен раз, коли уряд відмовляється від виконання умов програми, наприклад, з-за небажання в передвиборний період встановлювати ринкові тарифи на енергоресурси, фінансування припиняється. Фонд у таких випадках публічно заявляє, що завжди готовий до співпраці і подальшого діалогу. Українські політики ж, навпаки, переконує населення в тому, що МВФ – причина всіх соціально-економічних бід. Зазвичай такі заяви відбуваються в період успішного розміщення євробондів або на тлі вдалого продажу державних цінних паперів нерезидентам, коли гривня підтримується припливом валюти з-за кордону.

Але як це виглядає для іноземних інвесторів, міжнародної спільноти та західних донорів? Як тільки Україна "ставить на паузу" відносини з МВФ, для зовнішнього світу – це сигнал до того, що політична воля проводити структурні реформи ослабла. А значить, країна більше не має наміру долати системні проблеми у фінансовому секторі.

Відповідно, у міжнародних фінансових організацій виникають сумніви в надійності такого позичальника, як Україна, а іноземні компанії не поспішають в країну з капіталовкладеннями, де їх ризики не застраховано.

Зворотна сторона дефолту

У Зеленського, коментуючи заяву Коломойського, дали зрозуміти, що це особиста думка бізнесмена. І що варіант з дефолтом – не той шлях, яким піде країна, сказав голова партії Зеленського "Слуга народу" Дмитро Разумков. "Думаю, що дефолту не буде, я думаю, що продовжиться співпраця з Міжнародним валютним фондом, я думаю, що буде все стабільно", – погодився з Разумковим представник Зеленського в Кабміні Андрій Герус. Але сама по собі заява олігарха, який має скандальну репутацію і, як вважають багато хто, – вплив на президента, цілком могло насторожити кредиторів і інвесторів, що змушує їх замислитися про реальність дефолту в Україні.

Дефолт, як би це не звучало, – найкращий період для тих же олігархів, щоб купувати дешево активи, в тому числі і державні. Але при цьому навряд чи в такій ситуації можна розраховувати на приплив інвестицій з-за кордону. Адже для іноземних компаній країна, яка допустила дефолт, несе занадто багато ризиків, починаючи від репутаційних, закінчуючи нестабільністю місцевої валюти. З-за ризику девальвації окупити вкладення в доларах і євро іноземцям буде вкрай важко.

Крім того, порушивши зобов'язання перед покупцями українських єврооблігацій, наша країна ризикує на роки залишитися без доступу до зовнішніх ринків фінансування, а значить і без одного з основних джерел іноземної валюти. Але для місцевих олігархів, які звикли і вміють заробляти на кризі і паніці, дефолт – це, звичайно, великі можливості.

Ближче всього до дефолту Україна була в 2014-15 роках, коли уряд Арсенія Яценюка домовлявся з кредиторами про реструктуризацію зовнішнього боргу. І, мабуть, тоді, піти влади на такий крок, їхні дії можна було виправдати, пославшись на війну, падіння курсу гривні і розруху в країні після втечі Януковича та його "сім'ї".

Але тоді інвестори, прийнявши до уваги агресію РФ і слідом за нею падіння економіки, влади пішли назустріч, списавши частину боргу і погодившись продовжити виплату за євробондами на наступні роки. А тепер для розмов про дефолт, беручи до уваги більш сприятливу макроекономічну ситуацію, набагато менше приводів. До того ж у НБУ є "подушка безпеки" у вигляді золотовалютних резервів, розмір яких зараз досяг 20 млрд доларів.

Дефолт – це не про те, щоб почати з чистого аркуша. Це, скоріше, про те, як зробити крок назад і остаточно не впасти. Але, припинивши платити за боргами, попутно спровокувавши паніку на валютному ринку, країна також буде змушена урізати соціальні витрати, що явно не сподобається самим незабезпеченим верствам населення. До того ж сюди ж накладеться паніка серед вкладників банків, що поспішають забирати свої депозити і обміняти їх на валюту. Негайно криза позначиться на рейтингу влади, в тому числі і президента.

До того ж немає гарантії, що, відмовивши платити кредиторам сьогодні, уряду не доведеться робити це завтра, коли він прийде знову за допомогою до фінансовим організаціям. Те, що це станеться, красномовно свідчить досвід Аргентини і Греції, про яких згадав одіозний олігарх і які не змогли самостійно вибратися з "боргової ями". І тому є великий ризик, що замість рятівної пігулки, що дозволяє позбавитися від усіх хвороб та проблем економіки, дефолт стане отрутою, повільно і болісно вбиває країну.

Сам Володимир Зеленський, зустрівшись вчора з представниками місії МВФ в Україні, поспішив запевнити, що "співпраця триває". "МВФ завжди був надійним партнером для України в часи, коли ми потребуємо підтримки. І Україна, зі свого боку, залишиться партнером, який теж дотримується своїх зобов'язань", – заявив президент, звинувативши парламент у тому, що він "зволікає з прийняттям реформаторських законопроектів"."