Понад сорок років віддав армії, воював на Донбасі: Історія АТОвця, що трагічно загинув у ДТП

Добу лікарі боролися за його життя, але врятувати не змогли.

Полковник Ігор Ставинога

У Києві на Повітрофлотському проспекті в результаті ДТП загинув 56-річний офіцер і учасник АТО Ігор Ставинога. Чоловік поспішав додому і переходив дорогу, щоб устигнути на тролейбус, коли його збив автомобіль, передають Патріоти України з посиланням на Oбозреватель.

"Ми з тобою більше не побачимося?"

Сім'я Ігоря Ставиноги зараз шукає свідків аварії, у якій загинула їхня рідна людина. "Того ранку, 9 жовтня, чоловік ішов на роботу трохи раніше за мене. А я їхала у відрядження ввечері, тому вже зібрала сумку і проводжала його. Ми стояли у коридорі, і я сказала йому: "Ну все, Ігорку, щасливо тобі".

Він запитав: "Ми що, більше з тобою не побачимося?". "Ні, мабуть", – сказала йому. Ось так розлучилися. Ми говорили з ним о 19.05 по телефону. А через півгодини його не стало", – згадує дружина загиблого полковника Лариса.

Ігор Ставинога працював у Міністерстві оборони, очолював управління планування військ хімічного захисту. Того вечора він повертався додому, переходив проспект неподалік від міністерства.

"Як розповідають люди, що телефонували нам, можливо, він не встиг закінчити переходити дорогу. Це трапилося на перемиканні між зеленим і червоним сигналом світлофора. Там така ділянка невелика, між двома світлофорами. Машина поїхала і збила його. Лікарів викликав водій авто, яке їхало поруч", – розповідає дружина загиблого.

Ігор Ставинога отримав дуже серйозні травми. "Добу лікарі 17-ї лікарні намагалися витягнути його, підключали всі апарати. Я вдячна лікарям за те, що вони робили все, що могли. Але 10 жовтня о восьмій вечора Ігоря не стало", – розповідає дружина.

"Українці повинні жити в Україні"

Загиблий Ігор Ставинога родом зі Вінниці. Армії він віддав понад 40 років. З 7 класу навчався у Київському військовому училищі (зараз Київський військовий ліцей ім. Богуна). Потім вступив до Вищого військово-політичного училища у Свердловську. Після закінчення його відрядили служити в Казахстан.

"Там вони обслуговували ракети дальньої дії. У пустелі були спеціальні шахти, в яких розкривалися сталеві диски і звідти запускалися ракети. Вони працювали вахтовим методом. А потім його перевели в Угорщину служити. Ми там прожили чотири роки, там народилася наша дочка. Потім війська з Угорщини почали виводити, і Ігор поступив у Вищу військово-політичну академію в Москві. Через три роки закінчив її.

Тоді почав розвалюватися Радянський Союз. Багато його товаришів по службі залишилися в Росії. Але він мені сказав: "Українці повинні жити в Україні, це наша батьківщина". Я добре пам'ятаю його слова. Ми зібралися і переїхали до Житомира", – згадує Лариса.

Говорив правду в очі

У Житомирі полковник Ставинога служив у штабі 8-го армійського танкового корпусу. Потім Ігор Іванович поїхав до Югославії з миротворчою місією. Повернувся лише у 95-му, і через рік в сім'ї народився син.

Пізніше Ігор був заступником ректора Хмельницької академії прикордонних військ, довго працював у адміністрації державної прикордонної служби.

"Звідти він пішов у відставку, вийшов на пенсію. Для нього це було дуже драматично. Він був чоловік відкритий і правду завжди говорив в очі. Він працював з особовим складом. І якщо когось із його підлеглих ображали, він завжди йшов до начальства і заступався. Часто до нього зверталися мами солдатів, треба було вирішити якесь питання з їхніми дітьми. У нього телефон завжди був червоний від дзвінків. Таких людей не дуже люблять. І в певний момент його посаду просто скоротили.

Він сильно переживав. А коли на сході почалася війна, то він вирішив мобілізуватися і знову йти служити. Мені він сказав, що не може спокійно дивитися, як гинуть молоді солдати – "я все ж таки кадровий військовий, і багато знаю". І як я його не вмовляла, він все одно пішов", – каже вдова полковника.

Неначе це не зі мною

На війні Ігор Ставинога очолював цивільно-правове управління. Робота була у нього дуже складною. Разом із Червоним Хрестом вони збирали останки загиблих, ідентифіковували їх і відправляли рідним.

Пізніше Ігоря Івановича запросили працювати до Тимчасової військово-цивільної адміністрації Донецької області, яку очолював тоді Павло Жебрівський. Там він керував департаментом інформаційної та внутрішньої політики.

"Вони працювали в пекельних умовах. Я весь час казала: "Ну скільки ж можна? У тебе вже тиск, почалися серцеві напади. Ти або переводься, або звільняйся. Ти ж пам'ятаєш, що у тебе є сім'я і діти. Ти нам теж потрібен". Все ж таки він написав рапорт, і його перевели у Міноборони. Став начальником управління планування військ хімічної та радіологічної зброї. До останнього дня він працював тут", – згадує Лариса.

Дружина полковника досі не може змиритися, що її чоловік загинув: "Наче це не зі мною, немов я збоку за всім цим спостерігаю. Ми прожили разом 35 років, мені здається, що Ігор досі поруч, я з ним розмовляю, раджуся...".

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Відомий російський диригент відмовився від ордена, врученого йому Лукашенком

середа, 12 серпень 2020, 21:46

За словами Співакова, йому соромно носити орден, так як зазначена винагорода пов’язана з правлінням Лукашенка. Російський диригент, скрипаль і народний артист СРСР Володимир Співаков відмовився від ордена Франциска Скоріни, яким у 2014 році нагородив й...

Перші електромобілі Lexus незабаром надійдуть у продаж: Оприлюднено головні характеристики

середа, 12 серпень 2020, 21:24

Перші клієнти зможуть отримати свій Lexus UX 300e у березні 2021 року. Японська марка Lexus розкрила подробиці європейської версії електрокара UX 300e, передають Патріоти України з посиланням на іноземні ЗМІ. Презентація авто відбулася в листопаді торі...