Протистояння між Китаєм та Заходом: Чим загрожує Україні наростання конфлікту, - ЗМІ

Тиждень, що добігає кінця, схоже, став поворотним для стосунків між Китаєм та Європою. Почався він із того, що у понеділок ЄС уперше за останні 30 років, з часу придушення повстання на площі Тяньаньмень, запровадив санкції проти Китаю. Обмежувальні заходи були не те щоби надто масштабні – їх оголосили стосовно чотирьох чиновників і однієї юридичної особи, які, на думку посадовців ЄС, порушують права мусульман-уйгурів, передають Патріоти України з посиланням на Depo.ua.

Впродовж доби до цих санкцій приєдналися і Велика Британія, США та Канада, демонструючи відновлення трансатлантичної єдності в міжнародній політиці.

Міністерство закордонних справ Китаю відреагувало швидко і по-східному барвисто. Заявивши, що будь-які звинувачення проти Пекіна стосовно уйгурів "засновані на брехні, дезінформації та є втручанням у внутрішні справи Китаю". Додавши, що запровадження санкцій є "підривом відносин між Китаєм і Європейським союзом".

Після чого Китай, чи не вперше в історії стосунків з Європою, ввів дзеркальні санкції проти ЄС. Під які потрапило п'ятеро депутатів Європарламенту, п'ятеро дослідників та чотири юридичних особи. Обмежувальні санкції було введено, наприклад, проти Рейнхарда Бутікофера, голови делегації ЄС по стосунках із Китаєм. Що свідчить про не надто райдужні перспективи отих самих стосунків.

А учора ввечері Пекін ввів санкції і проти дев'яти фізичних та чотирьох юридичних осіб із Великої Британії, звинувативши їх в "брехні та дезінформації". І пообіцявши, що може "вжити додаткових заходів".

Звичайно, все, що відбулося, має характер дипломатичних жестів, а не широкомасштабної санкційної війни. Але в тому, що чинне керівництво Китаю дедалі жорсткіше намагається захистити своє бачення національних інтересів Китаю – як від уйгурів, так і від колективного Заходу, сумніватися не доводиться. Як і в тому факті, що і Європа, і нова адміністрація США не має наміру ігнорувати порушення прав людини та демократичних принципів у Піднебесній.

І агресивна зовнішня політика, в перспективі, може стати для Китаю саморуйнівною. Оскільки якщо дотепер в Європі лунали пропозиції максимум припинити імпорт декотрих товарів з Сіньцзяну, то зараз підтримку серед європейців можуть знайти і набагато більш радикальні ідеї.

І, що головне, бойкот китайських товарів не конче мусить бути оформлений у вигляді загальноєвропейських санкцій, які блокуватимуть країни-"адвокати" Пекіна в ЄС. Цілком ймовірними є і просто громадські ініціативи, спрямовані на відмову від китайських товарів на користь їхніх аналогів із інших країн. Звичайно, подібний бойкот не може бути тотальним – але навіть, наприклад, десятивідсоткове скорочення експорту до ЄС може стати для китайської економіки потужним ударом, особливо за умови наявності торговельної війни і зі США.

Що стосується стосунків між Китаєм та Україною, то всі ці події ніби й не мають до них особливого стосунку. Оскільки Пекін, демонструючи надміру різку й болісну реакцію на будь-які дискусії стосовно ідеологічних моментів, до економічних суперечок ставиться ніби як лояльніше. Тому дискусія стосовно майбутнього "Мотор-Січі", яка потроху стає ключовою проблемою у стосунках Києва з Пекіном, буде продовжена радше судовими засобами, аніж шляхом політичної конфронтації.

Але в разі подальшої ескалації стосунків між Китаєм та Заходом широкомасштабна економічна співпраця, яка існує сьогодні між Україною та Піднебесною, може стати подразником і для наших стосунків із Заходом. І хоча вибирати між підтримкою Вашингтона та Брюсселя і торгівлею з Пекіном доведеться не завтра – і, за певного везіння, такого вибору взагалі вдасться уникнути – але бути готовим до такої зовнішньополітичної дилеми Києву варто.