Путін в осиному гнізді, або Цілі Кремля в конфліктах на Близькому Сході, - оглядач

На цьому тлі особливий інтерес викликала новина турецького агентства Anadolu (з посиланням на представника штабу командування військ УНЗ в Тріполі) про те, що до 25 травня після низки поразок російські найманці Халіфи Хафтара з «ПВК Вагнера» покинули бойові порядки біля Тріполі, а скоріше, були швидко евакуйовані звідти кількома військово-транспортними літаками Ан-32.

Video showing one of many air rescue/evacuation ops. today for Haftar foreign mercenaries, protected by Pentsir air defence sys. in the city of Benwalid after their defeat South #Tripoli , initial reports say they are the Wagner group pic.twitter.com/jqA1hSIztP
— Taher EL-Sonni طاهر السني (@TaherSonni) May 25, 2020

Про нове місце дислокації «вагнерівців» поки відомостей немає. При цьому в повідомленні Anadolu йдеться, що з фронту з-під Тріполі були вивезені близько 1600 найманців. Ці цифри викликають сумнів, оскільки максимальне завантаження Ан-32 – 40-50 осіб. Втім, з колишніх повідомлень про діяльність «вагнерівців» у Лівії не випливало, що всі вони, або хоча б більша їх частина, перебували безпосередньо на передовій.

Британська The Times у зв'язку з цим писала, що принизливий відступ бійців з «ПВК Вагнера» може свідчити про наростання протиріч між Кремлем і Халіфою Хафтаром. «У грудні Туреччина прийшла на допомогу визнаному ООН Уряду національної згоди в Тріполі, зі своїми військовими безпілотниками та власними найманцями – ветеранами громадянської війни в Сирії.

Неясно, яку подальшу роль «вагнерівці» тепер гратимуть у бойових діях. Путін намагався організувати мирні переговори в Москві в січні, що стало б символом його нової впливової ролі в світі, але Хафтар їх покинув. З тих пір надходили повідомлення про те, що Путін промацує потенційних конкурентів фельдмаршала, в тому числі Сейфа аль-Іслама Каддафі, сина колишнього диктатора. Коли впала військова база «Аль-Ватія», турецькі дрони знищили там, принаймні, сім російських зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1», що стало конфузом для Москви, яка продає ці ЗРПК різним державам по всьому світу», – вважає The Times.

23 травня під Тріполі, як стверджує Telegram-канал «Військовий Інформатор», нібито один російський найманець «ПВК Вагнера» був убитий. Відеозапис, на якому показано тіло загиблого і його особисті речі, опублікували представники УНЗ. Нібито він мав позивний «Хунгуз» («Хунхуз»), це слово було написано кирилицею на його ранці, і був уродженцем Бурятії або Хакасії. Про це писала також й «Новая газета».

Після цього російські (а також і арабські ЗМІ, що підтримують Хафтара) намагалися стверджувати, що уряд в Тріполі видав за «вагнерівця» якогось убитого нещасного заручника, громадянина України на ім'я Андрій. Однак незабаром справжній українець Андрій знайшовся. Він живе в Києві, ніколи не бував в Африці і називає все те, що трапилося дивним фейком, про що і говорить в спеціально записаному ним відео.

2/1 A Ukrainian doctor named “Andrey“ has denied fake news spread by warlord Haftar’s media outlets claiming that the Wagner mercenary killed in Tripoli on Friday was “Andrey”. pic.twitter.com/L1i7c6cP57
— The Libya Observer (@Lyobserver) May 24, 2020

Про те, як розібратися в заплутаному лівійському конфлікті зі стількома зовнішніми учасниками, і про стратегічні цілі в Лівії Президентів Росії і Туреччини Володимира Путіна і Реджепа Ердогана Радіо Свобода розповідає знавець регіону, військово-політичний аналітик агентства «Росбалт», автор низки американських, британських, ізраїльських і ліберальних російських ЗМІ Михайло Магід:

– Я хочу відразу наголосити, що не розглядаю війну в Лівії як щось абсолютно відокремлене від війни в Сирії. Військові дії в цих двох країнах розгортаються синхронно, і фази цих змін близько збігаються навіть за часом. Минулого року почався наступ Халіфи Хафтара на Тріполі та підрозділів УНЗ, за підтримки Росії та Об'єднаних Арабських Еміратів.

Хафтар діяв досить успішно, але зазначу, що до 30 відсотків втрат формуванням УНЗ на деяких ділянках фронту завдали російські найманці, за моїми відомостями. Особливо ефективно діяли снайпери з «ПВК Вагнера». Вже на початку 2020 року здавалося, що Хафтар перемагає.

Одночасно на рубежі 2019-2020 років пішли у наступ війська Башара Асада на Ідліб. Він також складався досить успішно, та частково за підтримки тих же спонсорів, тобто Росії і ОАЕ (хоча там був інший склад учасників). А потім сталися зміни. Спершу в кінці лютого – початку березня почався різкий контрнаступ під Ідлібом, і Туреччина ввела туди свої війська.

Анкара стала активно застосовувати бойові дрони. І ми бачили моторошну картину, коли горіли десятки або навіть сотні одиниць бронетехніки Асада, це був розгром! Після чого 5 березня між Росією та Туреччиною було укладено угоду про припинення вогню.

А в Лівії точно такий контрнаступ почався в квітні-травні (деякі вважають, що трохи раніше), і все нагадувало бої під сирійським Ідлібом – Туреччина перекинула туди бойові безпілотники, та десятки одиниць бойової техніки Хафтара були знищені. За турецькими даними, згоріли 15 російських ЗРГК «Панцир», хоча, можливо, ці цифри перебільшені. Дуже схоже, що ці дві війни зараз зовсім зливаються в одну, на тлі спільного російсько-турецького протистояння. Адже Туреччина перекинула до Лівії з Сирії до 10 тисяч бойовиків союзної їм антиасадовської опозиції, а Росія – бойові літаки.

– У Лівії зараз може початися серйозна війна в повітрі? Так, останні успіхи УНЗ в Тріполі пов'язані з потужною турецькою повітряною підтримкою, в першу чергу дронами. І тут ми дізнаємося про перекидання туди перефарбованих російських літаків.

– Безумовно, загроза такого зіткнення між Москвою та Анкарою є. Туреччина, до речі, в Ідлібі застосувала не тільки дрони, а й бойові літаки, які збили три асадівських бомбардувальники. І звичайно, вона може задіяти всю міць власних ВПС і в Лівії, так само точно це може зробити й Росія. В цілому перманентний російсько-турецький конфлікт входить то в гарячу фазу, то в холодну, і це дуже небезпечне протистояння.

Коли в 2015 році була гаряча фаза, коли турецькі пілоти в Сирії збили російський літак, здавалося, що країни перебувають вже на початку справжньої, повномасштабної війни. Поки ці інциденти купіруються масштабною російсько-турецькою торгівлею, а також загальними геостратегічними інтересами в одній області: Росія та Туреччина хотіли б обмежити вплив США на великому Близькому Сході.

Але тим не менш, оскільки інтереси розходяться, і Росія, і Туреччина виступають все ж таки на різних сторонах конфліктів в Лівії та Сирії, всі їхні угоди виявляються недовговічними та рано чи пізно конфлікти переходять в гарячі фази. Зараз цілком можливо, що буде досягнута якась чергова домовленість, швидше за все, до війни в повітрі не дійде. Але потім, напевно, знову буде якесь загострення.

– Зв'яжімо все разом. Посилення військ Халіфи Хафтара сучасними бойовими літаками з Росії і одночасне відведення групи російських найманців з фронту – це сигнали того, що Кремль в Лівії зараз зазнає поразки? Або швидше, що він вступає у все більше протиріччя з цим самозваним фельдмаршалом, ним незадоволений і просто не хоче вже його особливо підтримувати? Можливо, це доводить, що Москва та Анкара знову про щось вже тимчасово домовилися? Причому так, щоб однозначно у виграші ніхто не залишився, а Хафтара просто в спину штовхають, знову до мирних переговорів?

– Росія хотіла б уникнути серйозних втрат, і з цією метою вона, мабуть, і відвела своїх найманців з-під Тріполі. Це можна зрозуміти – на тлі того, що там було знищено багато одиниць російської військової техніки, поставленої ЛНА через треті руки. І я не здивуюся, якщо у деяких цих військових машин були російські екіпажі, хоча точно ми цього не знаємо.

У той же час Росія може намагатися дійсно вплинути на Хафтара, пом'якшити його позицію, з тим щоб вийти на якусь домовленість з Туреччиною про черговий розподіл Лівії або хоча б про припинення вогню.

Проблема в тому, що Халіфа Хафтар, як, до речі, і Башар Асад в Сирії, не є лідерами, які виконують виключно російські вказівки. Тому що у них є різні спонсори. Дуже велику роль зараз у всіх цих подіях, і в сирійських, і в лівійських, грають Об'єднані Арабські Емірати, які фінансують і надають військову підтримку і Хафтару, і Асаду. А ці політики можуть спиратися на різні сили і вести себе досить незалежно. Що й посилює небезпеку російсько-турецького конфлікту. Тому що зовсім не факт, що той же Хафтар буде робити те, що хоче від нього Росія. Він може поступитися, але може й проявити свою знамениту впертість і тільки глибше вплутатися в бій, втягнувши в нього Росію. Хафтар може в якийсь момент прислухатись до російських радників, а потім вчинити по-своєму.

– Яка глобальна роль Росії в цьому конфлікті, навіщо в цілому Росія в ньому бере участь?

– Загальний напрямок нинішньої зовнішньої російської політики полягає в тому, щоб підривати, як хочуть цього в Кремлі, де тільки можна, «гегемонію США в світі». Путін вважає, що Росія повинна входити в ті зони, де вплив США слабкий або відсутній, і закріплюватися там. Впливати на міжнародну політику, вставляючи при будь-якій можливості палиці в колеса США та НАТО.

Лівія є одним з таких регіонів. Але, крім того, і це важливо, Москва мріє контролювати нафтові поля Лівії, а вони дійсно величезні. І, окрім всього іншого, отримати можливість контролювати потоки біженців в ЄС. Тому що Лівія – це морські ворота Африки в Європу. Відповідно, якщо Росія контролюватиме цей регіон, вона зможе диктувати Європі свої умови, враховуючи чутливість європейців до проблеми біженців.

– Але, схоже, поки Москва вставляє палиці в колеса, скоріше, не Вашингтона, а Анкари, і в Сирії, і в Лівії. Які, в свою чергу, глобальні інтереси Туреччини, з якою метою вона так активно втрутилася в цю війну?

– Вони в значній мірі схожі на російські. Це встановлення контролю і можливе створення або розширення військової присутності в Середземному морі. Це контроль над потоками біженців з Африки як механізм впливу на Європу. Це багатомільярдні будівельні контракти, які колись були підписані Туреччиною з Каддафі, але через громадянську війну вони не були реалізовані. Анкара хотіла б точно так само отримати контроль над лівійською нафтою та над Лівією як морськими воротами для біженців. Власне кажучи, це одна з причин боротьби з Москвою за цю країну.

Крім цього, всередині самої Туреччини помітно було велике невдоволення тим мирним договором від 5 березня, який Ердоган уклав з Путіним по Ідлібу, щодо припинення вогню. Опозиція звинувачувала Ердогана в тому, що він пішов на занадто великі поступки Путіну. І можливо, зараз турецький лідер намагається врівноважити цю дипломатичну невдачу та використовувати свої військові успіхи в Лівії, щоб показати себе турецькому суспільству як «справжнього крутого мачо, який завойовує цілі країни».

– У зв'язку з цим доречно розставити пріоритети. Всі зовнішні гравці, яких багато в лівійському конфлікті, переслідують військово-політичні, або також й економічні інтереси? А можливо, ці економічні інтереси для когось є найголовнішими. Тому що в мусульманському світі зростає протистояння між відразу декількома блоками держав, та ще є так званий «газовий конфлікт» в Східному Середземномор'ї. Як все це впливає на військові дії в Лівії?

– Газовий конфлікт у Східному Середземномор'ї – це один з ключових конфліктів, який впливає на лівійську війну. Єгипет, Кіпр, Греція та Ізраїль – це ті країни, які відкрили у Східному Середземномор'ї величезні запаси газу, і вони мають намір експортувати його в країни Євросоюзу. Також участь у цих газових справах має намір взяти Франція. А Туреччина також хоче до них приєднатися, хоче свою частку прибутку, але інші країни на це не погоджуються.

Тому Туреччина наприкінці минулого року підписала з УНЗ у Тріполі «Договір про делімітацію морських кордонів», тобто про розмежування морського простору. Згідно з цією угодою, у сфері впливу Туреччини опинилися величезні морські території. І виходить, що тільки Туреччина тепер має право на ці родовища. Але інші названі країни цього не визнали, можливо, чекають міжнародні суди по тому, хто має право контролювати ці газові родовища.

Але поки світ перебуває в очікуванні цих процесів, ризики для держав, які хочуть розробляти ці родовища, зростають. А це саме те, на що і розраховує Анкара. Туреччина називає зараз Східне Середземномор'я своєю «блакитною Батьківщиною». Це поняття, «наша блакитна Батьківщина», зараз вийшло просто на передній план в турецьких ЗМІ. Але для цього Анкарі дуже важливо утримати при владі уряд у Тріполі, з яким вона підписала цю угоду.

Є ще один конфлікт, дуже важливий на Близькому Сході, так званий суніто-сунітський. У ньому з одного боку виступає блок Туреччини та Катару, а з іншого боку – блок Єгипту, Саудівської Аравії та ОАЕ. Це боротьба за контроль над мусульманським сунітським світом, а я нагадаю, що більшість мусульман у світі – суніти.

Туреччина та Катар спираються на низку потужних сил, зокрема на інтернаціональний рух «Брати-мусульмани» («Мусульманське братство»), який має дуже потужні позиції якраз у Тріполі. А опоненти Анкари виступають, відповідно, на підтримку Хафтара та інших сил, що протистоять «Братам-мусульманам». Тобто все це – повномасштабний, можна сказати, класичний імперіалістичний конфлікт, де присутні як ідеологічні та геополітичні інтереси, так і спроба контролювати міжнародний ринок мінеральних ресурсів, всі разом. І ось у це осине гніздо Путін і вліз, у свою чергу, зі своїми інтересами.

– Не будемо забувати, що все, про що ми говоримо, відбувається на тлі глобальної пандемії, яка вдарила і по Росії, і по Туреччині, і по всьому Великому Близькому Сходу, може бути, навіть сильніше, ніж по деяких інших державах і регіонах.

– Так, це дуже важливий момент. Величезні кошти витрачаються і Росією, і Туреччиною на ці війни в Лівії та Сирії, в той час як тисячі їхніх громадян потребують термінової медичної допомоги, мільйони людей втратили роботу або близькі до того, щоб її втратити. І на цьому тлі розгортається їхнє небезпечне військове протистояння. Ті кошти, які могли б бути витрачені на допомогу хворим або безробітним, зараз витрачаються на ці війни.