"Путін зробить все можливе, щоб залишитися при владі якомога довше і зберегти своє життя", - генерал КДБ

Про це розповів колишній керівник зовнішньої розвідки КДБ і генерал-майор Олег Калугін, передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.

– Ви казали, що нинішній секретар РНБО РФ, а в минулому директор ФСБ Микола Патрушев був вашим помічником.

– Він був моїм помічником, коли я був першим заступником начальника ленінградського управління. Свого часу, коли Андропов (Юрій Андоропов, генсек КП КПРС. – ред) був іще живий, у мене тоді був конфлікт із Крючковим, начальником радянської розвідки. І Крючков просив цей конфлікт якось вирішити мирним шляхом. Він мене тоді запросив і сказав: "Ти хороший працівник, все чудово, але ти не знаєш власної країни, провів усе життя за кордоном. Їдь у Ленінград, будеш заступником начальника КДБ. Побачиш, чим живе твоя Батьківщина, а потім, коли повернешся в Москву, у тебе буде набагато серйозніша ділова репутація, ніж зараз. Зараз у тебе тільки закордон".

Ось так я поїхав у Ленінград, але пробув там не 2 роки, як Андропов сказав, він через 2 роки помер, а пропрацював там майже 7 років. І там я став виявляти себе активно у політичному житті. На якомусь етапі це призвело до того, що мене вибрали народним депутатом СРСР. Не у Ленінграді, а на півдні Росії, у Краснодарському краї, а звідти я приїхав до Москви як народний депутат СРСР. І був одним із тих, хто отримав імунітет і намагався знайти спільну мову не з Путіним особисто, а з новою російською системою.

Мене почали запрошували виступати з лекціями як всередині Росії, так і за кордоном. Якось я поїхав у Європу з лекційною програмою, а в цей час Володимир Путін, який повністю взяв владу у руки, публічно назвав мене зрадником. А я публічно назвав його військовим злочинцем і сказав, що за те, що він накоїв у Чечні, він колись постане перед міжнародним трибуналом. За звірячі розправи з чеченським народом він отримав те, що йому належить. Після такого словесного обміну у мене не було виходу, і я попросив притулку в США.

– Ваші колишні підлеглі, той самий Патрушев, не намагався якось вирішити ваш конфлікт із Путіним?

– Ні, Путін в цьому сенсі така людина, якщо він когось не вподобав чи навпаки, домагатиметься вирішення. У цьому сенсі у нього твердий характер, а в моєму випадку він безсумнівно відчував потенційного суперника.

І, до речі, мені в житті пощастило, того дня, коли мене викликали до військової прокуратури, де мали висунути звинувачення у зраді, трапилося диво. Того самого дня я був зареєстрований як кандидат у депутати Верховної Ради СРСР. Таким чином я отримав імунітет і не потрапив до в'язниці.

– Після війни у Чечні була війна у Грузії, анексія Криму, війна на Донбасі, втручання Росії в американські вибори, отруєння Скрипалів, війна у Сирії. Навіщо стільки агресії?

– Росія самостверджується, вона демонструє, що не настільки слабка і розвалена держава, що у неї є військові сили, спеціальні служби, які можуть зробити все, що завгодно. Навіть якщо взяти лондонську історію, то в цьому сенсі Росія знахабніла. Хоче сказати Заходу, що ми не гірші. Таке відчуття переваги побутувало в російському керівництві завдяки високим цінам на сировинні матеріали і на нафту. Росії вдалося домогтися сталого економічного становища і певного прогресу в житті людей. Так що там поки немає таких революційних настроїв. І вони можуть чинити розправу над ким завгодно і судовим шляхом, не обов'язково використовувати полоній для цієї мети.

– Для чого Путін анексував Крим і почав війну на Донбасі?

– Це питання російської національної гордості, адже Україна – це колишня Київська Русь. Це невід'ємна частина слов'янського народу і раптом вона повернулася в інший бік від Росії. Так що тут є певний теоретичний і практичний виклик громадськості. Водночас це грає на руку російським націоналістам, які вважають, що ось тепер Росія буде великою. До речі, Путін про це теж казав. У багатьох це почуття не тільки політичної самодостатності, а й політичної переваги. Це те, що запанувало в умах багатьох керівників Росії і вони щиро йдуть разом із Путіним, дотримуючись цієї політичної лінії.

– То вони дотримуються його лінії чи думають так само, як і Путін?

– Думаю, вони багато в чому поділяють його думку. Хоча той-таки Патрушев, коли був моїм помічником, політичних поглядів не висловлював. Він займався поточними справами, але виявив лояльність до нового режиму. Ви знаєте, що син Патрушева при справі? Загалом ця опора на людей, яким можна довіряти незалежно від їхніх політичних поглядів і навіть не зовсім чистого минулого, якщо брати Кримінальний кодекс. Найголовніше – це відданість керівнику і тоді все буде гаразд.

– А якщо захочеш піти, що тоді?

– Буде як у Лондоні, завжди знайдуть спосіб звільнитися. Я, до речі, згадую одну з історій раннього путінського періоду. Литвиненко тоді вже був у Лондоні, а я займався політичними проблемами. У Лондоні він дав інтерв'ю, де розповів про Путіна, що вони навчалися разом і він багато знав про його молоді роки. Коли я прочитав це інтерв'ю, подзвонив йому в Лондон із США і сказав: "Даремно ти такі речі розповідаєш ЗМІ, це тобі може дорого коштувати". І ось через півроку його не стало, використали полоній, один із найкращих засобів путінського режиму, який усував опонентів.

– Литвиненка отруїли, Скрипаля намагалися отруїти. Ви, живучи у США, почуваєтеся у безпеці?

– Можу це стверджувати цілком впевнено, у США не було жодного політичного вбивства, організованого радянською або чинною російською владою. Колишній працівник ФБР Роберт Ейнджер їздив у Москву і зустрічався з колишніми працівниками російських спецслужб. Розмовляючи з одним із них, спливло моє прізвище. Ейнджер запитує, що ось Литвиненка немає, того немає, Старовойтову згадали, а Калугін досі живий. І ось що відповів колишній великий начальник російсько-радянського КДБ: "Якби він жив у Європі чи в Азії, його б уже давно не було в живих. А він живе в Америці – це зовсім інша справа". І тут я можу підтвердити, в Америці не було жодного політичного вбивства, організованого радянською розвідкою чи російською владою. Де завгодно, крім США.

– Чому? Там немає російських агентів?

– Ні, агентів там було повно, мені доводилося деякими з них керувати. Річ у тім, що США – це ядерна держава, наддержава і якщо десь у цьому буде замішана Росія – це може погано скінчитися. З Америкою краще не жартувати, от у Лондоні – так, там немає проблем.

– Чи багато працівників ФСБ заслано в українську державну систему?

– Напевно є, адже Україна сьогодні не та дружня держава, що була колись, і природно, що для Росії діапазон проникнення в органи інформації та МЗС колишніх республік – це одне з основних завдань. А вже в Україні тим більше. Це найбільша країна, що має вихід на західні кордони і має контакти із західними країнами. Для Росії у стратегічному плані – це серйозна справа, тому в Україні все може бути.

– Кого КДБ колись вербував в Україні?

– Не можу сказати, я в Україні вербуванням не займався. Я займався США, Англією, ким завгодно, окрім радянських республік.

– Юрій Швець стверджує, що український політик Віктор Медведчук, кум Путіна, давно завербований ФСБ і працює в інтересах Росії.

– Швець можливо знає, і якщо він таке каже, то цілком можливо, що це так і є. Даремно він не казатиме. Думаю, це так і є насправді.

– Путін давно погрожує світу Третьою світовою війною, що зітре всіх на ядерний попіл. Він здатний натиснути на червону кнопку?

– Путін – людина багато в чому рішуча, він не хвалько з моєї точки зору, і може зробити те, що має на увазі. Треба бути особливо обережним, хоча звісно той, хто натисне першим на ядерну кнопку – увійде в історію як найбільший злочинець проти людства. Думаю, Путін робитиме все, щоб не допустити такого атомного страхіття. Тому він їздить там і сям по різних країнах, зустрічається, обіймається. Для керівника держави це краще, ніж натискати на кнопки з бойовими голівками.

– Після того, як Договір про ракети малої та середньої дальності фактично розпався, чи може поновитися Холодна війна між Росією і Заходом?

– Холодна війна найперше була ідеологічною, а зараз Росія не претендує ні на яку ідеологію. Росія – ядерна держава, і Путіну треба не просто говорити про мир і дружбу, а зміцнювати свою країну у військовому плані і доводити всьому світу, що будь-яка спроба напасти на неї або змінити щось у ній може закінчитися повним розгромом тих, хто нападе. Ну і правда, в ядерній війні всі загинуть.

– Часто пишуть, що Путін сам втомився від цих війн і єдине його бажання – зберегти своє життя якомога довше і не піти з Кремля вперед ногами.

– Думаю, порушення питання в такому ракурсі цілком припустиме.

– Багато хто вважає Путіна міжнародним злочинцем. Чи може на нього чекати військовий трибунал?

– Не думаю, що це станеться. На сьогодні не бачу радикальних сил, які б зайняли відверто антипутінську позицію. Швидше за все, до влади прийдуть люди з його компанії, а сам Путін зробить все можливе, щоб залишитися при владі якомога довше. А коли піде з неї – намагатиметься зберегти своє життя якомога довше.

– Думаєте, він розуміє свою відповідальність за певні речі?

– Напевно. У нього ж дві дочки і дружина давно пішла. Він у цьому сенсі досить самотній, і ця політична діяльність, поїздки, виступи, конференції – для нього спосіб збереження своєї життєздатності. Мені здається, він людина хитромудра, знає, як йому жити, як не втратити своє життя і те, чого він досяг.