Рідна земля для них дещо більше за точку на мапі, або Історія військовополоненого українського моряка (відео)

Від початку військової агресії у Керченській протоці ніхто і подумати не міг, що рахунок днів, які наші моряки проведуть у полоні, йтиме на місяці. Рідні до останнього сподівалися, що максимум під Новий рік українці знову будуть вдома.

Це історія Дениса Гриценка, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. Доки хлопець перебуває у російському полоні, його син з нетерпінням чекає на його повернення і пише листи татові, передають Патріоти України з посиланням на Прямий.

Від початку військової агресії у Керченській протоці ніхто і подумати не міг, що рахунок днів, які наші моряки проведуть у полоні, йтиме на місяці. Рідні до останнього сподівалися, що холодний листопад 2018-го змінить сніжний грудень, і вже максимум під Новий рік українці знову будуть вдома. Про це мріяв і восьмирічний Артем – син 35-річного капітана катеру "Бердянськ" Дениса Гриценка. У своєму листі до Діда Мороза хлопчик спочатку попросив мобільний телефон. А коли дізнався, що батько у ворожому полоні, переписав листа і попросив лише одне – повернути тата.

"Я думаю, що вся наша країна вважає хлопців героями. Він каже: "Мій тато - герой". Малює українські прапори, кораблики, пише листи. Але, звичайно, дуже чекає. Тому що дитині три місяці - це як три роки. І він з кожним місяцем ставить все більше і більше питань", - розповіла сестра військовополоненого моряка Ольга Гриценко.

Голос Дениса Гриценка чутно на всіх відео з обстрілу та захоплення наших кораблів. Це саме він, як досвідчений офіцер, одним із перших зрозумів: росіяни не просто готові пограти у "морський бій", а вони точно перейдуть межу закону і підуть в атаку. А тому Денис почав передавати сигнал лиха.

"Він і ще там один офіцер, який є... Пройшли вже Крим. Вони були вже, як то кажуть, загартовані трошки. Там хлопці є 18 і 20 років. І він їх, звичайно, дуже підтримує. Він взагалі народився в родині військовослужбовців. Наші батьки захищали Радянський Союз. Ми і на Далекому Сході моталися, і тут... вже ось скільки в Україні служили теж, чоловік служив", - мама військовополоненого моряка Лариса Гриценко.

А тепер уявіть, як військовому у третьому поколінні пережити фактично подвійну зраду. Адже попередні покоління із честю захищали союз держав, що визнавав Крим українським. А вже десятиліття потому країна, що називає себе спадкоємницею Радянського Союзу, нападає на Україну, окуповує Крим та зриває Донбас війною. Але нам пощастило. Попри такі випробування долі, у нас є живі приклади героїзму. Вони просто люблять море, вони безмежно люблять свої сім’ї. А ще – рідна земля для них дещо більше за прапор чи точку на мапі. Це точно щось дорожче за прописку у паспорті. Це – особливе місце, за яке наші моряки стоять до кінця: на морі, на фронті, за гратами чи у суді.

"Я, звичайно, була підготовлена до цього. І коли його побачила, розридалася, звичайно. Тому що чорна шапка, чорна куртка, чорні штани... Це ось, знаєте, дуже сильно діє на психіку, особливо мами", - додала Лариса Гриценко.

Мамі Дениса Гриценка, одній із небагатьох, пощастило не просто побачити сина на суді у Москві. А вона навіть говорила з ним. Хоча тоді офіцер, який, здавалося, просто зараз оточений ворогом, боявся лише одного: чи витримає мамине серце бачити його у штатському за гратами.

"І нам пощастило в тому плані, що вийшло, що суддя пішла, і нас не видалили із зали суду. І ми могли десь хвилин 40 спілкуватися, навіть один одного помацати, побачити очі. Так як там не було скла в цих ось решітках, можна було за руку взятися", - сказала мама моряка.

Можливо, вас це шокує, але мама Дениса 25 листопада 2018 року – в той день, коли росіяни напали на наших моряків – вважає найщасливішим у житті. Таким він став для неї, бо син залишився живим. А полон, впевнені родичі – це лише темна пляма їхньої долі, яка від перших же обіймів вдома назавжди зітреться з пам’яті.

"Звичайно, мені хочеться його дуже сильно обійняти. Навіть снилося, що я зустрічаю його... Його чекає дружина, син. І син малює постійно йому малюнки, картини, автопортрети... Може з будинку галерею зробити. І чекає тата, пише листи йому", - сказала сестра моряка.

За роки неоголошеної війни, погодьтесь, наші серця дещо стали грубшими. А статистика смертей більше не навертає сльози. Ми у сотнях кілометрів від фронту, де українці все ще живуть на лінії розмежування, просто забули, якою ціною нам вдається мирне життя у наших віддалених міст. Забули, що в Крим тепер допуск дає зовсім інша держава. І спокійному сну не під постріли артилерії ми завдячуємо не фарту чи долі, а дуже конкретним іменам наших військових. Одне з яких – Денис Гриценко, 35 річний капітан катеру "Бердянськ".

"Мені здається, що мені головне доторкнутися до нього, побачити його очі і доторкнутися. Хочу обійняти його, поцілувати... ну, для мами це, самі розумієте, це дуже важливо, щоб він повернувся живий і здоровий...", - сказала мама моряка.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Хіти тижня. Коронавірус в Україні: З'явилися тривожні дані про спалах вірусу на Донбасі

понеділок, 30 березень 2020, 0:10

На окупованій території Донбасу в лікарні привозять людей у важкому стані, але тестів на коронавірус немає. За неофіційною інформацією, в ніч на 19 березня в одну з медустанов в окупованому РФ Донецьку привезли жінку 1986 року народження нібито з ГРВІ....

Хіти тижня. Всім, кому винні, пробачають: Холдинг Ріната Ахметова готується до дефолту через коронавірус, - ЗМІ

неділя, 29 березень 2020, 23:55

ДТЕК на даний момент не сильно страждає від наслідків коронавіруса. Електростанції та шахти ніхто на карантин не закриває. "DTEK Energy предупреждает кредиторов, что не оплатит ни процентный купон 1 апреля 2020, ни проценты по банковскому долгу 31 март...