Що означає рішення ЄСПЛ про початок російської окупації, - ЗМІ

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав, що Росія несе відповідальність за дотримання прав людини в українському Криму, бо здійснювала фактичний контроль над півостровом ще від 27 лютого 2014 року, передають Патріоти України з посиланням на ЄП.

Попереду – розгляд української скарги по суті, ЄСПЛ відкрив для цього дорогу. А те, у яких формулюваннях виписане нинішнє проміжне рішення, не лишає сумнівів, що фінальне також буде на нашу користь.

Відразу варто розвіяти зависокі очікування: ЄСПЛ не здатний розвернути незаконну анексію окупованого росіянами півострова. Однак рішення, ухвалене сьогодні, важливе не лише саме по собі. Воно закладає фундамент для дій інших міжнародних інституцій.

Адже суд у Страсбурзі став першою міжнародною судовою інстанцією, яка визнала, що Росія отримала контроль над Кримом задовго до фейкового "референдуму", тож ланцюжок подальших подій на півострові був керований з боку РФ і не має жодної юридичної ваги. Не дарма у висновках ЄСПЛ слово "референдум" вживається виключно у лапках.

Що вирішив ЄСПЛ

Перш за все, треба наголосити: цей Суд, розташований у Страсбурзі, не має права розглядати питання щодо анексії або окупації Криму як такої, та й загалом щодо агресії Росії проти України. Це – поза межами компетенції Європейського суду з прав людини.

Цей Суд, як виходить з його назви, розглядає лише порушення Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), що гарантує дотримання ключових прав та свобод (від права на життя до права на приватну власність) у державах-членах Ради Європи. Причому саме по собі порушення цих свобод ще не є підставою для покарання Росії (або будь-якої іншої держави). Головне – довести, що ця держава не бореться із такими порушеннями. Наприклад, не розслідує їх належним чином.

Але мистецтво юристів-міжнародників полягає у тому, щоби "вичавити" із правових норм більше, ніж вони передбачають. Саме цього вдалося досягти Україні.

Про це – трохи далі, а спершу – про суть української скарги.

У 2014-2015 роках Київ повідомив суд у Страсбурзі про системні порушення Росією прав людини у окупованому Криму. Надалі Київ доповнював свою скаргу, передавав нові докази російських злочинів тощо, а у підсумку об’єднав ці скарги в одну справу із 17 пунктів. Україна стверджувала, що окупант поширив на Крим "адміністративну практику" (тобто системне застосування, без розслідування) таких порушень прав людини:

1) насильницьких зникнень із вбивствами викрадених осіб;
2) жорстокого поводження з людьми;
3) незаконних затримань;
4) протиправного поширення законів РФ на Крим;
5) незаконного автоматичного присвоєння громадянства РФ;
6) нападів на приватні оселі;
7) переслідування та залякування релігійних лідерів, що не належать до РПЦ, напади на культові місця та конфіскація релігійного майна;
8) придушення неросійськомовних ЗМІ;
9) обмеження свободи зібрань та демонстрацій;
10) експропріації майна;
11) придушення українськомовного навчання;
12) обмеження свободи пересування між Кримом та материковою частиною України через створення лінії, яку РФ вважає державним кордоном;
13) утисків кримських татар щодо свободи віросповіданням та поваги до їхнього приватного життя;
14) обмеження свободи пересування кримських татар;
15) (системних) вбивств та розстрілів;
16) залякування іноземних журналістів і конфіскації їхнього майна;
17) націоналізації майна українських військових.

Суд відхилив скаргу України за трьома останніми пунктами, пояснивши: хоча Київ надав приклади і докази таких порушень, Суд не має достатніх підстав говорити про їхню системність. Ці три пункти стосувалися одиничних епізодів на початку 2014 року, і треба визнати: ЄСПЛ мав рацію, відхиливши їх.

Між тим, за рештою 14 пунктами Суд побачив підстави говорити про системні порушення з боку РФ та почав розгляд скарги по суті. І саме у цьому переліку є ті звинувачення на адресу Росії, які дають підставу стверджувати, що і фінальне рішення буде на нашу користь.

Втім, головна перемога нашої держави полягає в іншому. ЄСПЛ став першою міжнародною судовою інституцією, яка встановила дату, від якої Україна втратила контроль над Кримом.

День російської окупації

Цей пункт був, певно, найважливішим на даному етапі. Саме про нього ми згадали, коли йшлося про "творчу" складову української скарги.

Попри те, що ЄСПЛ не уповноважений розглядати питання, пов’язані з міжнародною агресією, його рішення юридично визначає "найпізнішу" дату початку російської окупації Криму, тобто день, коли Москва, усупереч міжнародному праву та всупереч волі України, взяла півострів під свій контроль.

За даними джерел ЄС, ще на етапі подання скарги у Києві були суперечки про те, яку дату варто обрати.

І дійсно, коли почалася окупація? Яку дату можливо довести у суді?

Чи йдеться про 20 лютого – дату, яка фігурує на медалях Міноборони РФ "за повернення Криму"? Чи про 22-24 лютого, коли масово надходили повідомлення про російських військових, які вийшли з розташувань ЧФ РФ та розмістилися на ключових трасах у Криму? Чи йдеться вже про березень, коли Росія почала підготовку так званого "референдуму"? Зрештою уряд обрав стратегію доведення того, що Україна втратила контроль над півостровом в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли спецназ РФ захопив будівлю Верховної ради кримської автономії.

Вибір був правильним. Судді ЄСПЛ погодилися з аргументами Києва та визнали, що відповідальність за всі порушення у Криму від 27.02.2014 несе винятково Росія.

Ба більше, формулювання, на якому зійшлися судді, виявилося дуже вигідним для України. Суд погодився, що починаючи з 27 лютого навіть рішення судів, ухвалені на півострові, є нечинними, оскільки суди АР Крим та Севастополя втратили свою легітимність після того, як Росія взяла півострів під свій контроль.

Причому Суд прописав рішення так, щоби не підважити статус Криму як української території. Кілька разів наголошено, що РФ відповідальна за Крим не через те, що це "її територія", а через те, що з 27 лютого здійснює "фактичний контроль" (effective control) на півострові.

Це рішення матиме неймовірні наслідки для України.

ЄСПЛ став першою міжнародною судовою інстанцією, яка підтвердила нікчемність усіх "юридичних" рішень, які ухвалювала самопроголошена влада Криму після 27 лютого. У тому числі – про організацію так званого "референдуму". Досі його нечинність була підтверджена лише політичними рішеннями, тепер вона отримала юридичну основу. А оскільки, за міжнародною практикою, рішення інституцій на кшталт ЄСПЛ є авторитетними для усіх інших міжнародних організацій, ми не раз побачимо посилання на нього.

Важлива деталь.

Рішення ЄСПЛ щодо 27 лютого на цьому етапі не було визначене наперед, впевненості у ньому в Києві не було.

Приміром, Грузія, яка також оскаржила дії Росії під час окупації Абхазії та Південної Осетії, не домоглася подібної норми у рішенні Суду про прийнятність своєї скарги – тоді ЄСПЛ відклав цей висновок про російський контроль до розгляду скарги по суті.

Досягти успіху нам допоміг... Владімір Путін.

Російський лідер у кількох пропагандистських заявах та інтерв’ю, сам того не помітивши, визнав свою відповідальність за окупацію Криму.

"Суд звернув особливу увагу на дві не заперечені (стороною РФ. – ЄП) заяви президента Путіна. Першу він зробив на засіданні керівників силових структур у ніч з 22 на 23 лютого 2014 року, сказавши, що ухвалив рішення "почати роботу над поверненням Криму до Російської Федерації", тоді як у другій, у телеінтерв’ю 17 квітня 2014 року, він прямо визнав, що Росія "роззброїла військові формування української армії та правоохоронних органів" та що "російські військовослужбовці підтримували кримські сили самооборони", – зазначено у рішенні ЄСПЛ.

Судді також звернули увагу на згадані вище скандальні медалі Міноборони РФ, які визнають, що операція з "повернення" (а насправді - окупації) Криму почалася ще 20 лютого 2014 року.

Що буде далі?

Читач може зауважити: нинішнє рішення є проміжним – воно лише дає старт розгляду скарги по суті, тож для радості, мовляв, приводів замало.

Та це не так.

Специфіка цієї справи у тому, що доказів системних злочинів РФ у Криму є повно.

Вони добре задокументовані, що визнають інші міжнародні організації та навіть судові структури. Так, факти системних порушень прав кримських татар та українців Криму визнані у якості прийнятних доказів Міжнародним судом ООН в рамках іншої, складнішої справи про порушення Росією Конвенції про заборону расової дискримінації.

Нерозслідування зникнень людей, обмеження свободи зібрань та пересування, насильницька паспортизація, експропріація української власності тощо – всі ці проблеми є безсумнівними, уряд має достатньо даних для їх доведення. Тому головним, найскладнішим завданням було доведення прийнятності справи з боку ЄСПЛ. Необхідно було довести системність проблеми, а також те, що розгляд справи не виходить за межі повноважень Суду (адже, нагадаємо, питання агресії як такої ЄСПЛ не розглядає).

І, нарешті, було потрібно довести, що Росія взяла Крим під контроль ще у лютому, бо деякі непокарані злочини РФ датовані лютим та початком березня.

Тепер, коли цей фільтр подоланий, можна бути впевненими: якщо не за всіма, то за абсолютною більшістю звинувачень у нашій кримській справі рішення ЄСПЛ буде на користь України.

Можна додати хіба що невелику ложку дьогтю.

На жаль, рішення не буде швидким.

Для прикладу можна оцінити, як ЄСПЛ розглядав скарги Грузії проти Росії, щодо наслідків збройного конфлікту 2008 року. Рішення про прийнятність цієї скарги у Страсбурзі ухвалили ще у грудні 2011 року. І лише за понад 9 років суд повідомив про ухвалення фінального рішення, яке буде оголошене за тиждень, 21 січня. В уряді сподіваються, що українська справа буде рухатися швидше (бо грузинська була, по суті, прецедентом), однак все одно йдеться про як мінімум кілька років.

Ба більше, і це не буде кінцевим етапом. Питання про фінансові компенсації, швидше за все, відкладуть на окремий розгляд, запропонувавши Україні та РФ спершу домовитися "полюбовно".

Словом, покарання агресора у цій міждержавній справі не буде швидким.

Однак для звичайних українських громадян та комерційних підприємств, які постраждали від окупації Криму Росією, нові можливості з’явилися вже зараз.

"Визнання того, що Москва отримала контроль над Кримом ще у лютому, дає їм можливість скаржитися до Страсбурга і розблоковує низку справ, які вже є у Страсбурзі, але заморожені, бо чекали на рішення про юридичну відповідальність Росії за порушення в Криму у період з 27 лютого по 18 березня", – пояснив "Європейській правді" урядовий уповноважений з питань ЄСПЛ Іван Ліщина.

Тепер цей етап пройдений.

Попереду – той самий шлях щодо Донбасу. Потрібно довести, що територію ОРДЛО також контролює Росія, і що вона фінансово відповідальна за злочини бойовиків. Це може і має стати наступною перемогою України у Страсбурзі.