"Служив у Москві та спився на Донбасі": Історія злету та падіння "символу радянської пропаганди" (фото)

Як і більшість селян того часу, Стаханов відправився на заробітки на Донбас. Він мріяв накопичити грошей, щоб повернутися додому, купити коня і орати землю, передають Патріоти України з посиланням на theБабель.

У 1927 році він влаштувався на шахту «Центральна-Ірміне» в Кадіївці Луганської області на більш низькооплачувану посаду — коногоном.

У 1930-х на шахтах запроваджували пневматичний відбійний молоток замість традиційного обушка. Спочатку шахтарі сприйяли нову технологію неохоче. Річ у тім, що стиснене повітря, вилітаючи з молотка, здіймало щільну хмару вугільного пилу, а в той час на шахтах працювали без респіраторів. Стаханов призвичаївся до нового інструменту і з 1933 році працював забійником на відбійному молотку.

На той час він уже перебував у цивільному шлюбі з кухаркою шахтарської їдальні Євдокією. Вона народила Стаханову двох дітей — дочку Клавдію і сина Віктора. На коня у Олексія накопичити не виходило.

На користь Стаханова зіграло те, що він запропонував новий підхід щодо поділу праці. До цього робітники у вибої спочатку вирубували вугілля, а потім зміцнювали колодами склепіння шахти, щоб воно не обвалилося. Нова ідея була в тому, щоб забійник не займався кріпильними роботами, а тільки рубав вугілля. За задумом Петрова Стаханов мав ставити рекорд, використовуючи відбійний молоток. Тому Стаханов екстерном закінчив курси, щоб офіційно отримати кваліфікацію забійника.

Рекорд вирішили ставити в нічну зміну, що вважалася ремонтною. Вугільний пласт вибрали мʼякий, а кріпильний ліс спустили заздалегідь. У ніч з 30 на 31 серпня в забій спустилися Олексій Стаханов, два кріпильники Гаврило Щиголев і Тихон Борисенко, парторг Костянтин Петров, начальник дільниці Микола Машуров і редактор місцевої газети Павло Михайлов. За 5 годин 45 хвилин Стаханов вирубав весь пласт, а двоє крепильників ледве встигали ставити опори і відкидати вугілля. Рекорд удався — 102 тонни, що перевищувало норму в 14 разів.

Петров похапцем, о шостій ранку, збирає партзібрання, яке постановило: занести імʼя Стаханова на дошку пошани шахти, видати йому премію в розмірі місячного окладу, надати квартиру в Кадіївці з меблями і телефоном та виділити в клубі два іменних місця Стаханову з дружиною. Окремий пункт попереджав, що всі, хто сумніватимеся в рекорді, вважатимуться «найлютішими ворогами, які виступають проти шахти, країни, партії і товариша Сталіна». Коли директор шахти Йосип Заплавський обурився порушенням трудової дисципліни, його заарештували, звинуватили у «шкідництві» і заслали до ГУЛАГ-у, де він помер. Місце директора шахти посів Петров.

За два дні в газеті «Правда» зʼявилася коротка замітка про трудовий подвиг гірника з Кадіївки. У Кремлі одразу зрозуміли ідеологічну важливість цього рекорду. За кілька місяців Стаханова разом із Петровим викликали в Москву на Всесоюзну нараду, де був присутній і Сталін. Тут створили «стаханівський рух» ударників — тепер партія вимагає рекордів в усіх галузях виробництва.

Стаханов стає знаменитістю не лише в СРСР, а й за кордоном. У грудні 1935 року його фото зʼявляється на обкладинці журналу Time. Спочатку Олексія відправили на Донбас впроваджувати «стахановські методи». Але в 1936 році партійне керівництво вирішує зробити з шахтаря з трьома класами освіти чиновника високого рангу. Стаханова відправляють вчитися в московську Промакадемію, де готували вищу партійну номенклатуру. Його нагороджують орденом Леніна, особливим рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) приймають до партії без кандидатського стажу і обирають делегатом ХVIII Всесоюзного зʼїзду Рад. Тепер у Стаханова особиста машина, охорона і пʼятикімнатна квартира в знаменитому Будинку уряду, де жила радянська еліта. Він розʼїжджає країною, на його честь влаштовують урочистості, прийоми та зустрічі. Під час одного з таких заходів у Харкові Стаханов звернув увагу на 14-річну учасницю шкільного хору Галину Бондаренко. Через рік він розійшовся з Євдокією і одружився з Галиною, забравши в Москву дітей від першого шлюбу. Галина народила йому двох дочок — Аллу та Віолетту.

У 1953 році помирає Сталін, і після внутрішньопартійної боротьби першою людиною в державі стає Микита Хрущов. У 1957 році до Москви приїздить делегація іноземних комуністів. Один з них, француз Моріс Торез, захотів зустрітися з героєм перших пʼятирічок Олексієм Стахановим. На що Хрущов відповів, що Стаханов зараз працює, де йому і належить бути — на Донбасі. Після зустрічі Хрущову доповіли, що Стаханов уже давно живе і працює в Москві. Тоді Хрущов викликав Олексія, якому на той момент був вже 51 рік, і під загрозою виключення з партії наказав вирушати на Донбас. Його сімʼю незабаром виселили з Будинку уряду у меншу квартиру.

Стаханов відʼїхав зі скандалом. Але дружину і дітей забирати з собою не став — сподівався, що вигнання триватиме недовго і незабаром його покличуть назад. Його призначили заступником керуючого трестом у маленькому шахтарському містечку Чистякове Донецької області. У 1964 році місто перейменували на честь французького комуніста Тореза. Стаханов поступово став зловживати алкоголем, йому виділили маленький будиночок на околиці міста і перевели на незначну посаду на занедбаній шахті. Дружина і діти приїжджали до нього рідко. Зрештою у Стаханова зʼявилася коханка, з якою він навіть розписався, фактично уклавши подвійний шлюб. Але цей шлюб незабаром анулювали.