Сміх проти системи: "Як жартують в "ЛНР", - блогер

Про це у своєму блозі пише луганчанка Яна Вікторова, передають Патріоти України.

"Очевидно, людина жартує і готова сміятися над жартами, коли впевнена у майбутньому або має відносно зрозуміле сьогодення. У всіх інших випадках ніякий рівень гумору не розсмішить.

Жарти про смерть

Що помітно відразу – жартувати стали над темою смерті. Тобто цілком нормально, коли говорять про смерть і померлих гранично відверто, іронічно, жорстко.

"Мруть пачками", "ці умрики" – це про тих, хто перетинає "кордон" з Україною і дійсно поповнює статистику з раптової смертності.

Самі про себе старі так відгукуються рідко, хоча запорука власного довгого життя якраз в умінні посміятися над парадоксом всієї ситуації.

Якщо людина впала, посміхнулась і спробувала йти далі, то стрес від ситуації буде не таким великим. Зазвичай над старими сміються ті, хто набагато молодший або заробляє на старості – це все ранги представників нелегального бізнесу в "республіці".

"На підвалі"

З'явився іронічний вираз "на підвалі" як погроза і аналог того, що пройшов вже і Крим, і Рим.

Якщо розібратись глибше, то той, хто дійсно пройшов місцеві підвали, жартувати про них не буде і згадує цей досвід дуже неохоче.

І жартують зазвичай ті, кому здається, що від цієї долі вони застраховані на все життя, у кого в місцевих "органах" працюють хороші знайомі, від чого здається, що їм самим такі "неприємності" не страшні.

З'явився жартівливий вислів-погроза "давно на підвалі були" або "давно в нас не стріляли". Так кажуть про чиновників, що зарвалися, бюрократів або хабарників.

Цікаво, що і підвал, і обстріли трактуються як батьків ремінь в дитинстві – на якийсь час виховного впливу вистачить.

Новини і жарти про Україну

Навіть якщо це звучить парадоксально і з гумором, жарт в новині бачать в останню чергу.

Адже це теж новий аспект життя – заглибленість у себе, драматизація. Як би не було важко у дев'яності, люди жартували і сміялися з анекдотів, збирали і охоче їх переписували від руки.

Але ось вже де справжнє джерело гумору – так це єдиний місцевий телеканал. Основна і практично єдина тема для жартів – Україна. І жарти майже завжди злі, різкі.

Сумки в "ЛНР"

Місцеві журналісти підбирають будь-які крихти українських новин і підносять їх парадоксом світового значення. Але будь-який гумор – сфера досить тонка, вміти жартувати – то мистецтво.

І від цієї незграбності слова місцевих журналістів сприймаються як жарти над інвалідами, що, щонайменше, неетично.

Я про те, що жартувати можна по-різному, але про Україну завжди говорять або погано, або зі злою іронією, висміюючи будь-яку інформацію чи урядове рішення.

Крім цього намагаються жартувати над комунальними та дорожніми службами "республіки".

Але смішні не новини або жарти, а те, що проблема може існувати роками і десятиліттями, а висміювати її починають після скарги містян про екскременти в їхньому підвалі або фонтанах питної води на вулиці.

Нібито до скарги проблеми не бачив ніхто, а самі місцеві журналісти прибули в Луганськ з Марса.

Кухонний гумор про армію

Ще одна тема для жартів – місцевий "уряд" і "армія". Це вже кухонний гумор, який дуже рідко виносять на люди. Навіть в обмовках на кшталт "а хіба у нас вже не мужик міністр охорони здоров'я? Баба? Був же мужик?!" – є певний гумор.

Простий "республіканець" не орієнтується в членах місцевого "уряду", в чинах і званнях. Зазвичай їх розрізняють як "бородатий", "ну той, який новий", "ну той, товстий" або "баба".

Навряд чи сам оповідач вкладав в такі описи нотку гумору, але сприймається все саме так. Особлива тема для жартів – перетин "кордону".

І знову тут потрібно сприймати все легко, з гумором, вміючи посміятися над тим, що відбувається з тобою.

"Труси на кордоні"

Ну, подумайте самі, чи може сучасна людина перетинати кордон годинами. Чекати годинами відмашки йти або їхати, а після бігти стрімголов, щоб випередити якогось старого або інваліда в черзі до наступного пропускного пункту.

І чи може сучасна людина проносити в трусах долари, в капюшоні сало, а під сорочкою ліки про запас?

Неважливо, буде це працівник фізичної праці або представник інтелігенції. Подруга вчитель розповідала, як ввозила з України в "республіку" якийсь запас продуктів для особистого користування, що вважається на "кордоні" контрабандою.

І щоб її речі не оглядали, вона придумала зверху в валізу покласти свою спідню білизну. І покласти не в пакеті, скромно сховавши від сторонніх очей, а вивернути, розклавши зверху на речі.

Коли на "кордоні" її як на зло попросили розкрити валізу, то чоловік, який оглядав речі, одразу відвернувся від розкладеної несвіжої жіночої білизни.

Ну, хіба це не гумор? Мені цю історію приятелька розповідала як верх власної винахідливості – завдяки чиїйсь огиді вона привезла додому сир, каву та ліки. Сховала все це під власними трусами...

Сміх проти системи

Привід для жартів – винахідливість місцевих. Загальне співчуття тим, кого спіймали всупереч винахідливості.

Вид з правого берега Сіверського Дінця, який контролює Україна. З іншого боку – так звана "ЛНР", лінія розмежування проходить по центру річки. Однак представників "республіки" вже можна зустріти і на підконтрольному Україні березі.

Розповідаючи про когось, хто був змушений перепливати Сіверський Донець, не маючи документів, люди будуть сміятися.

У відповідь на місцеві телевізійні новини про те, що був затриманий заповзятливий громадянин, який торгує місцем у черзі перед МРЕО, люди знову будуть посміхатися – зазвичай такі розповіді сприймаються як історії про Ходжу Насреддіна, місцевого героя, який кинув виклик системі.

Водночас, жарти стали зараз сумними, а гумор дуже специфічним. Порівнюючи з тим, як ми жили п'ять років тому, можна впевнено сказати, що ми більше сміялися, а жартували сміливо, без страху, не маючи цензури на найдоступніше – сміх."