Спекотна зима-2020, або Як не стати командирами хаосу

Євген Месснер, офіцер Генштабу царської армії Росії часів Першої світової, білоемігрант, який став згодом одним зі значних військових теоретиків ХХ століття, передбачив війну майбутнього у своїх роботах, - пишуть у своїй статті президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін і Сергій Дяченко, передають Патріоти України з посиланням на ZN.ua.

"Говорячи сучасною мовою, він описав війну гібридного типу заколотовійна, в якій "войовниками є не тільки війська і не стільки війська". На його думку, офіцери стають при цьому командирами хаосу. Хаос створюється в стані противника не тільки зусиллями ззовні, а й діями зсередини.

Воюють не тільки звичайною зброєю. Воюють "агресо-дипломатією, нафтозброєю, зброєю-порнографією, зброєю-наркотиками, зброєю — промиванням мізків". Месснерівські підходи, описані ним іще в 60-х роках ХХ століття, узяли на озброєння в сучасній Росії. Варто з цієї позиції подивитися на виклики й загрози найближчого майбутнього для України. Формула "Просто припинити стріляти...", що звучить з Києва, не означає припинення війни, особливо війни гібридного типу, де стріляє не тільки зброя поля бою, а й зброя масового ураження мізків — пропаганда. Може бути використана й енергетична зброя з ефектом масового ураження — холод, пітьма, відсутність звичного комфорту, сервісу в зимовий період і бунтівні юрбища тих, хто ще вчора становив 73%. Командирами (не)керованого хаосу можуть виявитися не тільки офіцери армії противника, а й власні "слуги народу", які не мають адекватного уявлення про те, що відбувається.

Що нам готують?

Ніхто не знає, наскільки суворою чи, навпаки, м'якою у метеорологічному сенсі може виявитися майбутня зима. Однак політично вона обіцяє бути спекотною. Україна вже ввійшла в зону високого тиску зовнішніх чинників. Енергополітичний чинник тиску відіграє одну з ключових ролей в інструментальному наборі ведення війни гібридного типу. Особливо для країн із високим питомим рівнем енергоспоживання, до яких ми все ще належимо.

Відразу зауважимо, що, всупереч "всепропальству", яке лунало і лунає з різних боків, нам є чим пишатися, і в нас є чого повчитися тим західним "навчителям", які нас напоумляють. Україна змогла в критичний період 2014–2015 років нейтралізувати енергетичну зброю противника. Відмова від імпорту природного газу прямо з Росії була єдино можливим і правильним варіянтом дій в умовах зовнішньої агресії. Перехід до реверсної схеми закупівлі газу від компаній з країн ЄС уможливився завдяки підтримці Європейської комісії і конструктивному співробітництву зі Словаччиною, Польщею та Угорщиною. А вирішення проблемних питань між "Нафтогазом" і "Газпромом" у Стокгольмському арбітражі продемонструвало, що Україна віддає перевагу правовим підходам, а не закулісним корупціогенним домовленостям про "дешевий" газ. Ну й не останнє за значущістю — це те, що 2018-го вперше обсяг витрачених коштів на імпортування газу був меншим, ніж доходи, отримані "Нафтогазом" за транзит газу до Європи. Це тим, хто мислить виключно комерційними категоріями.

Який сценарій можуть нам готувати на зиму-2020? У Росії не приховують, що транзит газу територією України буде припинено з 10.00 1 січня 2020 року. Можна, звісно, сподіватися, що нашим партнерам з ЄС вдасться переконати Росію підписати новий транзитний контракт, однак не факт, що Єврокомісії та ключовим європейським гравцям стане для цього політичної волі. Швидше, вони діятимуть шаблонно, як 2009-го, — тиснутимуть на слабшу сторону переговірного трикутника, тобто на нас, з метою схилити підписати будь-який контракт — байдуже, відповідатиме він нашим інтересам чи ні.

Однак не тільки газом єдиним нас схилятимуть до капітуляції, діючи енергетичними важелями. Сценарій, який готується ззовні й зсередини, можна назвати сценарієм гетерогенного впливу, мета якого — самодеструкція противника, тобто ми самі власними руками себе ж маємо перемогти.

Як це може працювати?

Останні кілька місяців з Москви нам показують "морквину" — традиційний прийом із "дешевим газом", який уже тричі було обіцяно перевіреним партнерам за схемою "РосУкрЕнерго" під кремлівським кураторством. Через путінські ЗМІ в Україні, які чомусь інерційно вважають контрольованими кумом російського президента, обіцяють 25% знижки в ціні. Обіцяючи знижку, чомусь не спромоглися заплатити 2,8 млрд дол. США "Нафтогазу" за рішенням Стокгольмського арбітражу. Саме це й вказує на те, що має місце невигадливий трюк у стилі наперсточників з 90-х. Пообіцяти — не обов'язково зробити, а якщо й зроблять, то це буде тимчасово. Просто потрібно, щоб жертва заковтнула наживку, а далі — буде задіяно технології, відпрацьовані під новорічні кризи 2005–2006, 2008–2009 років.

Бачачи відсутність належної реакції, як-от прибуття делегації "Нафтогазу" до Москви, намагаються погрожувати, поєднуючи в пакет вимоги недоторканности путінської інформаційної зброї в Україні у вигляді групи телеканалів-ретрансляторів і підписання газових контрактів не лише на транзит, а й закупівлю газу (вочевидь, "Газпрому" сутужно без українського ринку). Мовляв, якщо газо-політичного пакета в Києві не сприймуть, то президента спіткають ризики, не сумісні з владою. До того ж наголошується, що Європа в питанні газу діятиме суголосно з Росією. "Шредеризація" європейського політикуму наплодила всередині ЄС чимало таких, хто ретранслює російську позицію.

Та хоча в Європі справді не бракує тих, кого утримують російські держмонополії, у цілому в ЄС часу не гаяли, аби убезпечити себе від газової зброї Кремля. Там за 10 останніх роківзрозуміли, що "командири хаосу" сидять у Москві. Тому до зими-2020 підготувалися ґрунтовно. Ще тільки початок вересня на календарі, а європейські ПСГ уже заповнені газом на більш ніж 92%, що перевищує торішній показник на 20%. Висновок — нам не варто переживати за Європу, як і вона не надто переживає за нас, обравши рівновіддалену позицію подібно до того, як це було 2009 року.

Російський сценарій уже прописаний і чимскоріш реалізується. Базова легенда традиційна: є якісь підступні сили, які хочуть зірвати плани зміцнення російсько-європейського енергостратегічного партнерства. Ці підступні сили — звісно ж, США, Україна, Литва і Польща. Україна потрібна США в ролі країни, яка зірве постачання газу до Європи, а звинуватять у всьому Росію як ненадійного постачальника. Польщі й Литві відведено роль підбурювачів, які самі підсідають на американський газ і інших, тобто Україну, на догоду Вашингтону підсаджують. Доказ — підписання 31 серпня у Варшаві тристороннього американсько-польсько-українського меморандуму про співробітництво у сфері енергетичної безпеки.

Логіка "Газпром"-пропаганди прописана за радянським шаблоном часів СРСР з апгрейдом періоду окупації Росією Криму: якби Радянський Союз не ввів війська у Чехословаччину 1968 року, там хазяйнували би блок НАТО й західнонімецькі реваншисти; якби СРСР не ввів війська в Афганістан, там були би США; якби Росія не анексувала Криму, там були б бази НАТО; якщо не буде транзиту через Україну на російських умовах, то США підсадять українців і європейців на дорогий американський газ і позбавлять усіх дешевого російського. Американцям, мовляв, не потрібен у Європі не тільки російський, а й будь-який інший — туркменський, азербайджанський, катарський — газ. Навіть своїм союзникам по НАТО норвежцям можуть порадити забути про газ і повернутися назад до "часів тріски й оселедця".

Ось під таким соусом заздалегідь готують підґрунтя під тимчасове припинення транзиту через Україну для того, щоб, діючи батогом і пряником, схилити Київ або до короткочасного продовження контракту на транзит, або до реінкарнації схеми "РосУкрЕнерго". Ну а європейських клієнтів "Газпрому" чергова криза має спонукати, за уявленнями Кремля, до швидкого залагодження всіх питань добудови "Північного потоку-2", над яким усе ще висить дамоклів меч американських санкцій.

Секторальні вразливості: нафтопродукти

Звернімо увагу на процеси, що тривають у сусідній Білорусі. За повідомленнями ЗМІ, у рамках Союзної держави Росії та Білорусі відпрацьовано програму дій для реалізації союзного договору, що складається з 66 пунктів. З гідно з нею передбачається до 1 листопада розробити близько 28 дорожніх карт. Програма базується на принципі "дві країни — один ринок". Це за офіційною інформацією з Мінська. А реальні тенденції такі, що буде реалізовано підхід, який можна назвати "бінарним суверенітетом", тобто формально дві країни є, а фактично всім заправляє одна — старший брат (сестра) з його монополіями на єдиному ринку. За принципами єдиного ринку білоруські поставки нафтопродуктів, які ми вважаємо диверсифікацією, опиняться ще під жорсткішим, а то й повним російським контролем.

Якщо ринок бензинів, які ми споживаємо, вже майже на 50% забезпечується власним виробництвом (Кременчук і Шебелинка), то з дизелем картина не така оптимістична. З оцієї "Союзної держави Росії та Білорусі", яка наразі більше виглядає такою, що існує на папері, та в якийсь момент може набути й іншої якости, до України надійшло в першому півріччі ц.р.78,5% споживаного нами дизпалива! Якщо 2016 року з РФ було імпортовано 1,058 млн тонн нафтопродуктів, то за минулий рік обсяг імпорту становив 3,16 млн тонн. Тому не дивуймося, звідки гроші на придбання телеканалів, що стріляють антиукраїнською пропагандою, на розширення лобістських мереж, послужливість суддів. Це накопичений ефект останніх двох років, коли дали волю розгулятися кумівському бізнесу.

Отже, ситуація цілком протилежна тій, яку маємо в газовому секторі. Там ми обнулили залежність від прямого імпорту російського газу, а в секторі нафтопродуктів не тільки не обмежили, а навпаки — підсилили, вклавши в руки агресора додатковий важіль впливу. І хоча ринок нафтопродуктів залишається досить гнучким у плані диверсифікації імпорту, і сам по собі дизельний важіль не спричинить катастрофічних наслідків, якщо вирішать його задіяти, однак у комплексі з іншими важелями — вугільним, електроенергетичним — це може викликати резонансний ефект в економічній та соціяльній сферах. До речі, так і залишається невирішеним питання створення Стратегічного резерву нафти та нафтопродуктів. З 2005 року тривають дискусії. На шостому році війни.

Секторальні вразливості: електроенергетика

Попри проблеми в газовому та нафтовому секторах, усе ж таки найбільш уразливим стає сектор електроенергетики. Перехід на нову модель ринку електроенергії в Україні стартував фактично з монопольною структурою генерації. Три компанії — "Енергоатом", ДТЕК і "Укргідроенерго" разом виробляють понад 80% електроенергії, а в деякі періоди — навіть понад 90%. Запровадження вільного доступу до енергомереж в умовах монопольної структури виробництва призводить до зростання цін. Для того щоб запобігти такому ціновому стрибку, уряд змушений регулювати ціни на енергоринку.

Нині уряд разом з іншими причетними організаціями намагається вирівняти цінову ситуацію, зокрема зниженням тарифу на послуги "Укренерго" і змінами квот на продаж електроенергії за ПСО для "Енергоатому" і "Укргідроенерго". Однак усі ці заходи якщо й дадуть результат, то тільки в короткостроковій перспективі, оскільки основну причину зростання цін на перспективу — монопольну структуру виробництва — подолати не так легко. Тим паче що приватна вугільна генерація активно використовує своє панівне становище, намагаючись шантажем, який уже успішно апробовано в 2014–2015 роках, отримати комфортні для себе ціни й доходи. Спрацьовування в період після 1 липня запасів вугілля зі складів, а не їх збільшення — прямий натяк владі на майбутні проблеми в опалювальний період, якщо теплова генерація і приватне вуглевидобування не отримають потрібного рівня цін.

Та якщо на цінові питання нової моделі ринку уряд реагує, то проблеми регулювання Об'єднаної енергосистеми практично поза його увагою. Ринок допоміжних послуг і, відповідно, балансувальний ринок так і не розпочали своєї роботи, оскільки порядок сертифікації суб'єктів для роботи на ньому ухвалили практично напередодні початку впровадження нової моделі енергоринку. Як наслідок, передбачена в законодавстві система балансування ОЕС не працює, що відразу ж далося взнаки. Диспетчерська "Укренерго" змушена була давати команди "Укргідроенерго" на регулювання ОЕС у передаварійному та аварійному режимах, а також користуватися перетоками з ОЕС РФ. Якщо взимку, в умовах виникнення або штучно створеного дефіциту вугілля, виникне потреба в імпорті великих обсягів електроенергії для запобігання блекауту ОЕС або віялових відключень, то тим самим у руках агресора опиниться ще один важіль впливу. Згадаймо 2014-й і контракт на імпорт електроенергії з РФ з жорсткою умовою забезпечення Україною її транзиту до окупованого Криму. Метушливе й хапливе керівництво "Укренерго", яке раптом змінює стратегічні пріоритети, створює ефект спокуси для агресора. Він може повторити й кібератаки за зразком грудня 2015-го і 2016-го.

Також слід мати на увазі, що односторонньою ініціятивою нової влади відвести сили й засоби в Станиці Луганській створено загрозу захоплення єдиного на всю Луганщину джерела генерації електроенергії — ТЕС у місті Щастя. І це в умовах, коли "Укренерго" введе в експлуатацію підстанцію "Кремінська", яка уможливить постачання електроенергії з ОЕС України в найкращому разі в травні 2020 року. До речі, недостатньо активною є діяльність "Укренерго" й у досі незавершеному проєкті будівництва високовольтної лінії 750 кВ від Запорізької АЕС до підстанції "Каховська", через що ЗАЕС не може працювати на повну потужність.

Отже, Україна входить в опалювальний сезон з непідготовленою електроенергетикою, що може позначитися на всьому енергосекторі. Винятком, мабуть, є газовий сектор (де "Нафтогаз" до початку опалювального сезону матиме в ПСГ 20 млрд кубометрів газу і вже провів навчання з реверсного використання ГТС в умовах нульового імпорту газу), а також "Енергоатом", у якого достатні запаси ядерного палива. Завдяки газовикам і атомникам ми успішно пройшли п'ять останніх зимових сезонів. Але атомна генерація може виявитися вразливою взимку, коли зростуть навантаження на ОЕС, а позначені проблеми регулювання можуть загостритися через дефіцит маневрових потужностей, що надаються приватною вугільною генерацією, і призвести до блекауту. До того ж використання "Укренерго" аварійних режимів завдає шкоди виробникам електроенергії, які можуть ініціювати судове переслідування компанії, що в перспективі загрожує банкрутством.

Не такий страшний чорт, як намагається здаватися...

Російська Федерація в окреслених вище умовах матиме можливість узимку впливати на енергозабезпечення України припиненням поставок вугілля та нафтопродуктів. Механізм для цього вже створено квітневою постановою уряду РФ, якою з 1 червня передбачено отримання дозволу в Міністерстві економічного розвитку на експорт енергетичної продукції до України. Також РФ може вивести свою ОЕС з паралельної роботи з ОЕС України або шантажувати цим. Звісно, дефіцит вугілля можна покрити газом. Але чи вистачить нам тоді запасів газу на кінець опалювального сезону, якщо зима виявиться затяжною?

Необхідно приділити особливу увагу кіберзахисту ОЕС і локальних розподільних енергомереж, а також протидиверсійним заходам на Харківщині й Полтавщині, газові родовища яких сукупно забезпечують більш як 80% видобутку вітчизняного газу. Те саме стосується й об'єктів атомної генерації, і ОЕС. Ну й, звичайно ж, підписаний у Варшаві 31 серпня тристоронній українсько-польсько-американський меморандум про співробітництво у сфері енергетичної безпеки слід закріпити контрактом та експериментальною поставкою СПГ зі США в найближчі місяці й саме під Новий рік. З істерики в російських ЗМІ видно, що це правильний напрям, стратегічно визначений, щойно 2017 року перший танкер з американським СПГ прибув до Польщі. Його ще мало на європейському ринку, його ще немає в Україні, але американський СПГ — це вже потужний чинник впливу. За першим танкером з американською нафтою, який прибув улітку цього року до України, має не забаритися й перший метановоз з американським газом. До речі, 2018 року видобуток нафти в США зріс на 16%, а газу — на 12. Глобальні ринки стають дедалі насиченішими й конкурентними, чим ми повинні скористатися, особливо в умовах, коли нам намагаються нав'язати повернення до старих схем типу "РосУкрЕнерго".

І ще одне. Не треба боятися ставити свої умови. Не треба тягтися у кільватері чужих забаганок. Закордонні візити не замінять домашньої роботи, яка має бути виконана, а країна підготовлена до спекотної зими-2020. Жодних двосторонніх переговорів із "Газпромом", допоки не буде виплачено "Нафтогазу" 2,8 млрд дол. США за рішенням Стокгольмського арбітражу. Тільки тристоронній формат за участи Єврокомісії і контракт на транзит на основі європейського енергетичного законодавства.

Викладене в цій статті — далеко не повний перелік можливих проблем, що їх готують нам до зими як ззовні, так і зсередини. Зсередини противник орудує не тільки кумівськими силами і схемами, а й тими, хто називає себе "вільними радикалами і токсичними особистостями". Усі вони і є "командирами хаосу" — кожен на своєму напрямі. Хто за чином, а хто з власного нерозуміння, намалювавши свою картину світу, вважаючи її єдино правильною. Ми маємо пройти прийдешнє півріччя. Це чергове випробування для суспільства й держави, при владі в якій опинилися люди зі сцени. Але театр воєнних дій і власне театр мають мало спільного, попри те, що називаються однаково. Сподіваємося, що нова влада це вже усвідомила і не спокушатиметься швидкими плодами електоральної перемоги над суспільством та очікуваннями милости від агресора, "зійшовшись посередині". Бо це і є шлях до самодеструкції, на який нас підштовхують не тільки ззовні, а й зсередини. Нинішні можновладці мають стати творцями порядку, а не "командирами хаосу" в чужому сценарії зі світу постправди."