Співпраця з Піднебесною: Чи варто Україні боятися експансії Китаю

Нещодавно опубліковане дослідження кембриджського аналітика Айка Фреймана оцінює глобальну ініціативу Китая “Один пояс-один шлях” як фікцію. Журналісти спробували знайти відповідь на питання, чи дійсно мають право на існування сумніви у серйозності стратегічних ініціатив Китаю та чи може Україна отримати найбільше вигоди від китайської експансії, передають Патріоти України з посиланням на Апостроф.

"Один пояс - один шлях", як особистий бренд Сі Цзиньпіна

Хоча ініціативи “руху на захід” та зміцнення свого міжнародного статусу існували в КНР вже доволі довгий час, саме з приходом до влади Сі Цзиньпіна в 2013 році зовнішня експансія Китаю отримала чітке інституційне вираження. Стратегічна ініціатива “Один пояс-один шлях” (ОПОШ), яка була сформована новим лідером КНР, полягає в небаченому досі за масштабами міжнародному спіробітництву Китаю з Євразійськими державами — в першу чергу в галузі інфраструктурних проектів. ОПОШ вже називають чи то “новим шовковим шляхом”, чи то “китайським планом Маршала для Євразії” ( План Маршала — програма економічної допомоги США європейським державам, постраждалим від Другої світової війни). Але далеко не всі оцінюють амбітні плани Китаю позитивно.

Найбільше критики китайська ініціатива отримує з боку американців. Що є цілком зрозумілим, враховуючи фактичне суперництво держав та торгівельну війну між ними. Президент США Дональд Трамп взагалі називає “Один пояс-один шлях” - “борговим зашморгом Китаю”. Але попри критику, пошук дійсно комплексного розуміння та трактування китайської ініціативи в Штатах триває.

Свідченням таких пошуків, зокрема, стала резонансна публікація на The Guardian з назвою "Один пояс — один шлях — це всього лиш маркетингова кампанія". Автор статті, дослідник сучасного Китаю кембриджський аналітик Айк Фрейман стверджує, що увесь світ помиляється, максимально серйозно сприймаючи ОПОШ. Мовляв, насправді під вивіскою “стратегічної ініціативи” ховається доволі хаотична брендингова кампанія, головна ціль якої — зміцнення влади та авторитету Сі Цзиньпіна. А китайські гроші йдуть не стільки в ті держави, де це зумовлено стратегічними інтересами, як до тих, хто гарно вклоняється і висловлює захоплення перед “новим імператором Китаю”.

Втім, теза американського дослідника про те, що мільярди і навіть трильйони доларів витрачаються Китаєм не на стратегічні проекти, а щоб потішити власного лідера, не може не викликати сумнівів. Чим насправді є глобальна ініціатива “Один пояс — один шлях” "Апостроф" запитав у експертів.

Витоки та реальні масштаби “Одного шляху”

"Я схиляюcь до думки, що ОПОШ — це дійсно стратегічна, планомірна ініціатива КНР. І вона стосується не лише Китаю, адже інші країни-учасники ініціативи теж мають право вносити пропозиції. Дійсно, саме за Сі Цзиньпіна вона була озвучена як економічна, інфраструктурна і навіть гуманітарна ініціатива, як культурне співробітництво", - пояснив "Апострофу" сходознавець, китаєзнавця, доцент Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка Макар Таран.

За його словами, передісторія ОПОШ — це і установки Ху Цзіньтао "йти на захід". Підкреслював важливість закордонних інвестицій і співробітництва також і Цзянь Цземінь (попередні лідери КНР). "А корені йдуть ще від Ден Сяопіна, який вважав що саме міжнародне співробітництво дозволить Китаю розвиватися. "Один пояс-один шлях" виник як логічне продовження парадигми розвитку китайської держави, але вже вийшов далеко за її межі. Втім, поки ще не можна сказати, що ініціатива ОПОШ набула для глобального характеру — радше напівглобального, але з дуже чіткою перспективою", - пояснив "Апострофу" Макар Таран.

Таким чином, хоча й назвати загальну ідею “одного поясу” виключно інновацією Сі Цзиньпіна не можна, важко заперечити його роль в розкрученні масштабу цієї стратегії. "Саме за Сі Цзиньпіна “Один пояс — один шлях” набув інституційних форм. Це і “Фонд Шовкового Шляху”, і Азійський банк розвитку, різні формати міжнародного співробітництва — той самий 16+1 (формат співробітництва Китая з країнами Європи, - Авт.), який стосується Східної Європи. ОПОШ також набув динаміки — кількість закордонних візитів китайських делегацій, в тому числі й до України, безпрецедентно збільшилася. Таким чином, саме за Сінь Цзиньпіна ініціатива ОПОШ перетворює Китай на драйвер глобальних процесів", - додає Макар Таран.

Чи є китайські кредити загрозою світовому порядку?

Як і у випадку будь-якої міжнародної ініціативи, головним рушієм “Одного поясу- одного шляху” стали величезні фінансові вливання. Сьогодні експертні оцінки витрат Китаю на ОПОШ коливаються від 1 до 8 трильйона доларів. А в самій програмі ОПОШ її китайські автори запланували витрати на рівні 21 трильйона. Вперше в новітній історії з’явився інвестиційний ресурс, що в принципі може конкурувати з мастодонтами міжнародної фінансової сфери — МВФ та Світовим Банком. Причому західні інституції, перш ніж розпочати фінансові вливання, завжди ставлять політичні вимоги. Це створює труднощі для “не надто” демократичних режимів. В той же час китайці набагато менш вимогливі до своїх клієнтів. Саме такі принципові розбіжності є причиною тому, що багато західних дослідників та політиків трактують інвестиційні ініціативи КНР як загрозу.

Зокрема в Сполучених Штатах та деяких державах Європи часто говорять, що фінансові та економічні міжнародні проекти Китаю — виклик ліберальному світоустрою. Оскільки "недемократична" країна інвестує і розширює свою економічну, політичну і навіть військову присутність по всьому світу. І через ініціативу ОПОШ Китай начебто може транслювати свою політичну систему, транспортувати свою парадигму розвитку як Західні держави підтримують демократію через свої міжнародні фінансові інституції. В той же ж час Китай наполягає, що він не втручається у внутрішньополітичні справи своїх “партнерів” і не формує свого лобі.

Зрештою, прагнення до залучення китайських кредитів та інвестицій для багатьох країн насправді є доволі раціональним кроком. "Сьогодні дуже багато держав погрузли в боргах перед міжнародними фінансовими інституціями. На фоні цієї ситуації борги перед Китаєм є значно меншою проблемою. Особливо враховуючи, що неодноразово КНР прощала борги. До того ж, китайські кредити завжди йдуть в пакеті з економічними проектами. Як це було в Україні з побудовою порту для відправки зерна за допомогою Китаю. Тому ситуація неоднозначна. З одного боку, Китай вкладається в галузі, вигідні в першу чергу йому. Але і країна-реципієнт одержує вигоди, як мінімум, можливість довозити свою продукцію на світові ринки. Китай не дотує держави, він вкладається в конкретні економічні проекти”, - зазначає Макар Таран.

Україна залишається за бортом “Одного поясу”

Враховуючи фінансові можливості Китаю і те, що Україна знаходиться в географічній зоні “Одного поясну — одного шляху”, існує цілком реальна можливість нашого приєднання до китайської ініціативи. Тим паче, що двоє наших сусідів — Угорщина та Білорусь вже стали на шлях економічної співпраці з КНР.

“Китайські інвестиції та проекти і так вже йдуть в Україну. Але поки що Україна не є ані частиною ініціативи “Один пояс- один шлях”, ані формату 16+1. А тому, поки Україна не зможе стати об’єктом прямого інтересу Китаю, вона не зможе отримувати вигоди ні від економічних, ні від географічних чинників. Як вже отримує, наприклад, Угорщина", - повідомив експерт-міжнародник Микола Капітоненко.

Тим не менш, поряд з можливостями, фінансова та економічна співпраця з Китаєм несе і ризики для України. Особливо враховуючи значну політичну орієнтацію нашої держави на Вашингтон та Брюссель. "Наше рішення має бути політичним, продиктованим економічними і безпековими інтересами, які дуже тісно переплетені. Але потрібно якомога більш дистанціюватися від такого формату вибору – або США або Китай. Звичайно ж, економічний і безпековий пакет співпраці з США для нас зараз найбільш привабливий. В той же ж час, Сполучені Штати не виступають проти того, щоб ми торгували з Китаєм чи залучали китайські інвестиції. Головне, щоб ці інвестиції не були стратегічними, такими, які посилюють вплив Китаю в Європі. Ми повинні діяти дуже акуратно, з розумінням інтересів Китаю, інтересів США та з оглядкою на нашу власну безпеку та економіку", - пояснив Макар Таран.

Таким чином, непереборних перешкод до залучення китайських інвестицій в Україну немає. Але це не означає, що потрібно діяти бездумно та необачно.

"Проблема України в тому, що ми не маємо розвинутого товарного виробництва. А тільки за його наявності інфраструктурні проекти Китаю приносять максимальну користь. Тому поки що будь-які проекти Китаю на території України є більшою мірою форпостами для просування свого впливу. Потрібно залучати інвестиції з Китаю саме в ті сегменти, де вони зможуть дати старт виробництву продукції. Так само, як свого часу американські інвестиції дали старт китайському виробництву, яке і винесло Китай сьогодні на економічні вершини", - додав Макар Таран.