Сторінками історії: Як на Запоріжжі "шили" справу вагітній удові "ворога народу" (документи)

Справу проти "затятої антирадянщиці", жительки запорізького селища Зелений Яр Ніни Дудко розпочали в розпал Великого терору – восени 1937 року, передають Патріоти України з посиланням на Depo.Запоріжжя.

"Оперуповноважений Третього відділення Управління держбезпеки Запорізького міськвідділу НКДБ молодший лейтенант Новіков підписав відповідну постанову 7 жовтня, тоді ж у Дудко взяли підписку про невиїзд з місця постійного проживання.

За три тижні до цього, 17 вересня, чоловіка Ніни приговорили до розстрілу за рішенням Військової колегії Верховного суду. Власне, через нього і взялися за жінку. Георгій Дудко, 1905 року народження, капітан Червоної армії, начальник 1-ї частини штабу 30 стрілецької дивізії, був виключений з партії, а згодом заарештований як учасник військово-троцькистської організації. За великим рахунком, він став одним із тих, кого "вичистили" під час Великого терору з "класичними" для того часу формулюваннями: "готував повалення радянської влади і поразку Робоче-селянської червоної армії". Пригадали навіть, що 1931 року Дудко, будучи редактором полкової газети, "умисно пропустив у газету статтю курсанта Назаренка з явно троцкистською платформою".

Після смертельного вироку чоловікові Ніна, яка на той час була вагітною, разом із дочкою перебралася у Запоріжжя до матері. Та спокійно жити радянські спецслужби їм не дали. Вперше вагітну жінку викликали на допит одразу після відкриття справи – того ж 7 жовтня. Питали щодо її контрреволюційної діяльності. Жінка повністю заперечувала належність до будь-яких контрреволюційних організацій, зокрема, й до військово-троцкистської, до якої нібито належав її чоловік. Разом із тим, у біографії Ніни "чекісти" знайшли додаткові "плями". Виявилося, що її сестра Анастасія Кметь із чоловіком Михайлом були заарештовані та засуджені як члени Спілки визволення України, а брат Микола взагалі проживав за кордоном.

Очевидно, для співробітників НКВС цього було достатньо, аби пошити Ніну у вороги. Швидкість, з якою це було зроблено, вражає: уже наступного дня, 8 жовтня, був готовий обвинувальний висновок у справі Дудко, підписаний оперуповноваженим Новіковим та затверджений начальником міськвідділу НКВС полковником Шумським. Документ також погодив начальник П’ятого відділу УДБ НКВС капітан Флейшман та затвердив заступник начальника УНКВС по Дніпропетровській області капітан Ізвєков. Містилася на обвинувальному висновку і схвальна резолюція заступника прокурора Дніпропетровської області у спеціальних справах.

Попри заперечення Дудко, її обвинувачували в антирадянській агітації. Справу направили на розгляд позасудового органу – Особливої наради при НКВС СРСР. Уже 22 грудня її рішенням Ніну було визнана винною, жінку мали відправити до міста Акмолинськ (сучасний Нур-Султан, столиця Казахстану, – Ред.) у розпорядження спецвідділу Карлагу НКВС. Наявність малих дітей – а Ніна вже народила, її молодшій дочці було кілька місяців – не стала пом’якшувальною обставиною.

Однак, поки Ніну пошивали в антирадянщині, у НКВС змінилися підходи до родичів "ворогів народу": у жовтні 1938 року "чекісти" перейшли від поголовних арештів всіх дружин засуджених "ворогів" до більш-менш вибіркових. "Брали" лише тих, хто "сприяв контрреволюційній роботі чоловіків" або ж тих, стосовно кого були дані "про антирадянські настрої". З цієї або якоїсь іншої причини, яка нині невідома, у січні 1939 року справа Дудко отримала продовження.

Слідчі Особливого відділу Харківського військового округу почали опитувати знайомих Ніни, намагаючись з’ясувати, чи була вона учасником антирадянської організації та проводила антирадянську агітацію чи, все ж таки, ні. Опитані Марія Довгаль, Ліда Темник та Марія Лук’янцева розповіли слідчим, що ніколи не чули від Дудко антирадянських висловлювань. Ці жінки характеризували Ніну лише з позитивного боку. Також до справи було підшито характеристику з місця роботи Дудко у Запоріжжі. Завідуюча дитячим садком №2 засвідчувала, що жінка добросовісно працювала, виконуючи обов’язки завгоспа та касира.

Очевидно, у сукупності отримані дані сприяли тому, що у квітні 1939 року було прийнято постанову про закриття справи Ніни Дудко. З запоріжанки знімалися усі обвинувачення та скасовувалася підписка про невиїзд. Зважуючи на долю тисяч дружин засуджених "ворогів народу", можна вважати, що Дудко пощастило. Звісно, якщо слово "пощастило" можна застосовувати до жінки, життя якої було перемелене жорнами Великого терору.

Статтю підготовлено з використанням матеріалів Архівного підрозділу УСБУ в Запорізькій області."