Сторінками історії: "Між минулим і майбутнім", - Ярослав Грицак

У історії є властивість повертатися, разом із найгіршими сценаріями. Тому наївно вірити в те, що «все буде добре» і «більше цього не станеться».

Ярослав Грицак

Про це у своєму блозі пише історик, публіцист, професор Українського Католицького університету, член Несторівської групи Ярослав Грицак, передають Патріоти України.

"2019 рік добігає кінця, але майже ніхто в країні не згадує чорний ювілей — 100-річчя погромів в Україні. У 1918−1921 рр. на території колишньої Російської імперії сталося приблизно 2.000 погромів, 75% із них — на українській землі, більшість — за участю загонів УНР і повстанських груп. Пік припав на 1919-й.

Підставою найбільшого погрому — у Проскурові [нині — Хмельницький] — у лютому того року стала спроба молодих євреїв-більшовиків підняти повстання проти УНР. Придушивши його зачатки, отаман Симоненко звернувся до українських солдатів: «Жиди — небезпечний ворог нашого народу. Їх потрібно вирізати заради порятунку України». Солдати вишикувалися у похідний ряд і з музикою вирушили в місто. Місцеві євреї нічого не знали про те повстання. Вони були далекі від політики. Погром припав на шабат — всі якраз повернулися із синагоги та сіли за суботню трапезу. Що саме там коїлося, можна судити за свідченнями тих, хто вижив. У одному з будинків погромникам пропонували гроші за життя дітей, але ті відповіли, що «прийшли по душу». В іншому — стареньку маму так порубали багнетами, що син ледь зміг її впізнати. Все це тривало три дні.

Єврейські погроми робили всі армії без винятку, зокрема Червона. Особливо «прославилися» загони Семена Будьонного. Щоб зрозуміти, про що мова, досить прочитати Конармію Ісаака Бабеля. Найменше погромів значилося за УГА [Українська галицька армія] і Нестором Махном. Однак його армія «відзначилася» у погромах німецьких поселень.

Утім, поділ на армії все одно умовний. Їхнім ядром були селяни. У Максима Горького і Зофії Коссак-Щуцької селян характеризують як людей, схильних до насильства у найжорсткіших формах. Однак ті, хто вивчав селянство по-справжньому, трактують їхню поведінку трохи інакше: селян складно було довести до стану, коли вони беруться за зброю і починають убивати. Має статися щось екстраординарне, щось, що поставить їхній усталений уклад життя під загрозу. На кшталт убивства або зречення царя — їхнього останнього захисника від жадібних панів. Змучені та розлючені війною, якій, здавалося, не буде кінця-краю, і досвідчені можливістю взяти те, що, на їхню думку, справедливо належить їм — землю, а принагідно вкрасти все, що погано лежить, вони вдавалися до масового насильства.

Звісно, звалювати всю провину на селян — занадто спрощувати картину. Ґжеґож Ґауден у своїй історії польського погрому у Львові в листопаді 1918-го наводить приклад: солдат інтелігентного вигляду зайшов у єврейську квартиру, застрелив власника, вибив револьвером золоті зуби у його тещі, побив дітей, поки ті кричали, а потім, змучившись, сів за рояль у сусідній кімнаті та грав на ньому півтори години, демонструючи віртуозну техніку гри.

Не було жодної соціальної групи, яка була б вільною від насильства — і як жертва, і як насильник. Селяни виступили в ролі насильників у 1919-му і стали жертвою в 1933-му. Євреї були ідеальною жертвою, оскільки були чужими та беззахисними. Однак антиєврейські погроми — найогидніша верхівка темного айсберга насильства 1914−1953 років на українських і сусідніх територіях. І найзлочинніші в цьому не селяни неосвічені й не армія УНР або ж УПА, як намагається переконати нинішня польська влада, а професійні «держави-вбивці»: радянський режим перед 1941-м і нацистський після 1941-го.

Наше розуміння історії антисептичне. Ми наївно вважаємо, що з нами таке не трапиться, що нас це не торкнеться. Свідок і критик погромів Осип Назарук у 1919-му писав, що відпочити від насильства можна було лише на «волинській тихій стороні», де багато лісів і спокій. Мине 24 роки, і та сама Волинь у 1943-му стане копією того, що сталося на землях «великої України» в 1919 році.

Історія має тенденцію повертатися, разом із найгіршими сценаріями. Історики намагаються зрозуміти причини й динаміку екстремального насильства. Але великою мірою ці потуги приречені: складно раціоналізувати ірраціональне, те, що глибоко приховане в людській натурі.

Одна річ, щоправда, очевидна: спалахи насильства найчастіше відбуваються там, де не діє центральна влада, і де за відносно короткий термін змінилося кілька урядів. Іншими словами — на прикордонні, в момент геополітичних конфліктів. Найпростіший спосіб уникнути загрози насильства — це втекти з прикордоння.

Але цього не зробити, твердячи про свою нейтральність. У слабких держав не запитують, чи хочуть вони воювати. Розмови про «фінляндізацію» України — так само наївні, як і віра, що «все буде добре», і «більше цього не станеться». Із прикордоння вдається втекти за наявності сильної армії та високого рівня безпеки. Словами Лешека Бальцеровича, «найкраща зовнішня політика для України — це реформи».

Тому реформи — не тільки питання якості життя. Але й питання стратегічної безпеки. Формулу «модернізуйся — або помреш» ніхто не скасовував. І, з огляду на все, невдовзі не скасує."

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

"Фанера" підвела...: Олег Винник неприємно осоромився (відео)

понеділок, 21 вересень 2020, 22:11

Артист вчасно не встиг взяти мікрофон. "Фуф... ржу не могу... рассмешили ... особенно финал танца. Перебор...", - додала інша. "Эх, Олежка... под фанеру воешь", - коментує підписниця. "Ми були на цьому концерті в Житомирі, наживо це виглядало зовсім по...

"Давай визначайся, Оля!": Фреймут і Єфросініна "розкопали сокиру війни" (відео)

понеділок, 21 вересень 2020, 21:58

Відомі телеведучі "з'ясовували стосунки" в прямому ефірі. Єфросиніна вирішувала підтягнути екс-колегу за слова і з'ясувати, про відхід з якого телеканалу вона все-таки шкодує. "У мене до танців немає питань. У мене особисте питання. Я подивилася твої і...