Сторінками історії: Станіслав Жолкевський - гетьман, якого не маємо права забувати

У жовтні 2020 року минуло вже 400 років від дня трагічної загибелі гетьмана Жолкевського.

Зображення Станіслава Жолкевського час від часу мелькають у підручниках з історії України, але не так багато наших співвітчизників зуміє сказати щось більш-менш зв’язне про цього діяча. Не рятують навіть портрети гетьмана в музеях та галереях, чи не єдиний його пам’ятник, який можна побачити на території сучасної Молдови, і збережені, на щастя, донині епітафії. Усе згадане вище існує, на жаль, лише у своєму, паралельному світі, залишаючись маловідомим для пересічного українця, передають Патріоти України з посиланням на zaxid.net.

Про ці речі можуть пригадати під час екскурсії або написати наукові тексти. І на цьому зазвичай все закінчується, а для українців подібні матерії переважно залишаються чужими. Це трохи сумно, адже Станіслав Жолкевський був однією з тих персон, чиї ім’я, діяльність та досягнення варто пам’ятати й осмислювати. Відтак і повертати до публічного простору, очищаючи від нашарувань з байдужості та забуття. Тим більше, що його біографія – це поле, де є чому повчитися і що взяти для себе. Навіть у ХХІ столітті.

У жовтні 2020 року минуло вже 400 років від дня трагічної загибелі гетьмана Жолкевського. Видається, що річниця його смерті є хорошою підставою, аби проаналізувати головні віхи життя цієї особистості, значення зробленого ним колись, зокрема й для нас. Бо в кого, якщо не в таких діячів, вчитися вірності, почуття обов’язку та відповідальності, професіоналізму, врешті-решт.

Хто сьогодні побудує місто?

Попри географічну віддаленість, в українських ЗМІ трапляються згадки про столицю Бразилії, місто Бразиліа – населений пункт, побудований 1956 року практично з нуля. Схожі випадки, хоч і не цілком ідентичні, маємо й у своїй історії. До прикладу, Жовква – невеличке сьогодні містечко з надзвичайно цікавою та багатою історією, безцінними скарбами й дивовижними локаціями. За кількістю і цінністю пам’яток Жовква входить до переліку передових населених пунктів в Україні і не поступається, за цим критерієм, значно більшим і стратегічно важливішим містам – Львову, Києву, Одесі тощо.

Поява Жовкви на картах світу та розбудова цього містечка – це плід старань насамперед саме видатного урядовця Речі Посполитої, великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського і його родини. Натхненні прикладом сусіднього Замостя, а також домінантними у той час урбаністичними тенденціями, Жолкевські будували ідеальне ренесансне місто. Чітке планування населеного пункту й організація міського простору так, аби врахувати інтереси різних суспільних груп, робили Жовкву однаково зручною і для багатих мешканців, і бідніших; чудовим місцем для співіснування різних національних та релігійних груп.

Якщо порівняти зі згаданим вище містом Бразиліа, Жовкву не зовсім будували з нуля – поруч було поселення під назвою Винники. Воно й стало власністю гетьмана Жолкевського і туди він переманював представників різних народів, професій, талантів. Однак Жовква і Винники – це дві різні історії. Самобутній костел, чудова синагога, унікальна дерев’яна церква, неповторні розписи у храмах і замок, який був резиденцією короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського – це все про Жовкву. Між іншим, замок, стіни якого вже у другій половині XVII століття бачили феєрверки й інсталяції. Й розпочиналася ця історія саме від часів коронного гетьмана і канцлера Станіслава Жолкевського.

Латентний «єзуїт»

Єзуїтом Станіслав Жолкевський не був. Водночас із Товариством Ісуса дійсно був пов'язаний, а в окремі моменти – досить тісно. Зокрема, його ім’я можна знайти у списку тих, хто допомагав єзуїтам облаштуватися у Львові, а також – серед тих, хто фінансував подальшу розбудову осередку згаданих монахів у місті Лева. Особливо помічною ця допомога була у процесі відкриття єзуїтами своєї колегії, що не обійшлося без суперечок з представниками інших спільнот. Оскільки гетьман Станіслав Жолкевський допомагав залагодити окремі з них, його вважають фундатором Львівської єзуїтської колегії, її жертводавцем.

Й історія ця може бути суттєво тривалішою, аніж все видається на перший погляд. На службі у гетьмана Жолкевського був такий собі Михайло Хміль (пізніше Хмельницький). Тож є підстави вважати, що гетьман сприяв тому, аби син останнього, тобто знаний нам Богдан Хмельницький, здобув якісну, за стандартами того часу, освіту – у колегіумі Товариства Ісуса. Донині тривають суперечки, де саме навчався Богдан Хмельницький – у єзуїтів Львова чи Ярослава. Однак це питання не є найважливішим. Як і те, хто саме прикріпив дошку з інформацією про шанованого учня. Важливим є те, що вишкіл Хмельницького, його управлінські та дипломатичні здібності, ерудицію і стратегічне мислення відзначали ще сучасники. Не залишає осторонь ця тема й нас. І хто знає, можливо, без сприяння гетьмана Станіслава Жолкевського, його впливів та фундаторської діяльності цього могло б і не бути!

Варто сказати і про те, що гетьман Станіслав Жолкевський і сам непогано «єзуїтствував». Він здобув ґрунтовну освіту, а свій досвід передав нащадкам у кількох творах. Передусім це «Початок і розвиток московської війни». Цей текст, виданий 1612 року, відзначається структурованістю та логічністю викладу. Складно сказати, ким саме уявляв себе гетьман, укладаючи цю працю. Можливо, Юлієм Цезарем, який описав свою кампанію у Галлії, що вплинуло на подальший розвиток фіксування батальних сцен у літературі. У будь-якому разі цим текстом Жолкевський показав себе різноплановою особистістю.

Цар у в’язниці і табір над Дністром

Якщо окремі козацькі гетьмани їздили до царя на поклін, то гетьман Жолкевський тримав царя там, де йому й місце – у в’язниці. Трапилося це на початку XVII століття. На той час Станіслав Жолкевський був польним гетьманом і встиг як на Данціґ (Ґданськ) зі Стефаном Баторієм сходити, так і придушити повстання під проводом Северина Наливайка. Початок XVII століття в нашій підручниковій історії – це, між іншим, походи Самійла Кішки, повстання Івана Сулими та активна боротьба за козацькі права і вольності. Так-от, згадані вище діячі ходили тоді під гетьманом Жолкевським. Самійло Кішка з козаками воював проти шведів у Лівонії. Військами Речі Посполитої у цій кампанії керував саме Жолкевський. Щодо Івана Сулими, то він якийсь час був управителем маєтків гетьмана. По тому вирішив, що козацький хліб смачніший.

Повертаючись до теми ув’язнення московського царя, то це був Василій Шуйський (1552–1612). У 1610 році очолювані ним московського-шведські війська, що за чисельністю значно переважали сили супротивника, без шансів програли під Клушино військовим формуванням гетьмана Станіслава Жолкевського. Цю баталію довгий час трактували як велику вікторію польської зброї, кінноти насамперед. Відтак цю битву зобразив на своєму полотні львівський художник вірменського походження Шимон Богушович (1575–1648). Після цієї ганебної поразки царя з братами везли до Варшави, аби представити королю Зиґмунду ІІІ. Й відбувалося це транзитом через Жовкву, яку московський монарх міг оглянути через вікно замкової вежі, де його тримали.

Якщо у Станіслава Жолкевського щось і пішло не за сценарієм, то це битва під Цецорою 1620 року. Війська гетьмана надали підтримку Гаспару Граціані – молдавському господарю, який обіцяв приєднати свої території до Речі Посполитої. Для Жолкевського це протистояння, як і для багатьох інших відомих нам фігур, закінчилося невдачею. Під час битви загинув Михайло Хмельницький і потрапив у полон Богдан Хмельницький, було поранено і схоплено багато інших представників еліти. Не повернувся з-під Цецори і гетьман Станіслав Жолкевський. Спроби порятунку були. Скріпивши табір ланцюгами, війська намагалися забезпечити відхід через Дунай. Врешті, коли справи були дуже погані, літній уже полководець також став до бою. У січі Жолкевський втратив руку, а потім і голову. Пізніше його тіло все ж перепоховали в рідній Жовкві, а труну накрили червоною тканиною – на знак пролиття крові за Вітчизну.

На цьому історія гетьмана Станіслава Жолкевського закінчилась. Водночас буття одного з його головних дітищ продовжується. Жовква, як і багато інших українських міст, шукає своє сучасне обличчя, а з тим – відповіді на актуальні запити. Хочеться сподіватися, що для гетьмана Жолкевського і спадщини його діянь також знайдеться місце в публічному просторі сучасного суспільства. Бо не можна просто так забути людину, чия діяльність охоплювала терени між Молдавією та Лівонією, між Жовквою та Московією, хто запам’ятався масштабними і переможними кампаніями, непересічними військовими талантами, а також підтримував культуру і мистецтво, будував міста, допомагав освітнім і творчим середовищам. Чи можна забути? Відповість час…"

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

"Пилип не до всіх прилип": У християн східного обряду починається Різдв'яний піст. Що треба знати про Пилипівку

понеділок, 28 листопад 2022, 9:09

Заговини до посту завжди починається на Пилипов день (27 листопада), звідси бере початок народна назва цієї церковної аскези. 28 листопада, для православних вірян починається Різдвяний піст, котрий встановлено на честь святкування Різдва Христового, на...

Покрова Пресвятої Богородиці: Народні повір'я і традиції свята

п’ятниця, 14 жовтень 2022, 6:28

Для всього православного світу 14 жовтня є особливою датою - саме в цей день відзначається велике свято Покрови Пресвятої Богородиці. Одне з найулюбленіших свят українців (церков названих на честь Покрови - найбільше на території України.-ред.) пов'яза...