Тарас Матвіїв: Загиблий офіцер ЗСУ під обстрілом виносив побратимів із бліндажа, який загорівся (фото)

Тарас Матвіїв був родом зі Львівської області, з міста Жидачіва. Працював журналістом, зокрема на телеканалі TVi. Волонтерив - допомагав збирати гроші на лікування онкохворих дітей. Був одним з тих, хто у 2012 році протестував проти мовного закону біля Українського дому у столиці, передають Патріоти України з посиланням на Цензор.НЕТ.

Звичайно, не залишився він і осторонь подій Революції Гідності. Тарас був у 3-й сотні.

А коли для більшості українців Майдан залишився у минулому, став лише болючими спогадами, Тарас Матвіїв став одним з тих, хто очолив Пошукову ініціативу Майдану.

На той момент, влітку 2014 року, за версією голови ТСК, що займалася розслідуваннями злочинів на Майдані, Геннадія Москаля, зниклими залишалися лише двоє активістів. МВС заяви, які могли зіпсувати райдужну статистику, за чиєюсь вказівкою тоді "спускало" в області. Утім, поки офіційно розшукували лише двох, у Тараса та його друзів були дані про щонайменше 85 зниклих активістів. Шукали вони їх, як зізнавався сам Матвіїв, у тому числі і за негласної підтримки карного розшуку.

Тарас розповідав мені, що взявся за цю роботу після того, як зустрівся із матір’ю Івана Тарана - майданівця з Рівненщини, батька трьох дітей. Хвора жінка сама приїхала на Майдан, вся у сльозах, шукати свого зниклого сина - адже раніше вона бачила його на площі у ефірі одного з телеканалів. "Ми заспокоїли її трохи, дали грошей на автобус, відправили додому... І пообіцяли шукати", - казав хлопець.

Робота ця виявилася настільки нелегкою, що і уявити важко. Хлопці діяли не лише у інформаційному полі, надсилаючи запити у всі можливі структури, від правоохоронних органів усієї країни до міськрад (стосовно поховань невідомих) і крематорія, але шукали, шукали, шукали. Перевіряли київські озера, з допомогою дигерів намагалися знайти тіла у каналізаціях, постійно відвідували морги. Та безперервно спілкувалися із родичами зниклих, знаходили меценатів, щоб платити гроші за інформацію про можливе місцезнаходження людей...

Результати роботи були. Але щасливих серед них були обмаль. Замерзлі тіла, які невідомо як опинилися на пасовищах. Тіло майданівця на підлозі у моргу 5-ї лікарні, що лежало там з 11 березня і до середини літа. "Він лікувався у цьому медзакладі і помер. Не було кому його поховати", - розповідав Матвіїв.

У відповідь на цю інформацію у КМДА хлопцям з ініціативи тоді не подякували, а почали звинувачувати у брехні.

"ЛИШЕ ВОГОНЬ ОЧИСТИТЬ І ЗБЕРЕЖЕ"

Вже незабаром Тарас, звичайно ж, не зміг не піти на фронт. І, без сумнівів, пішов добровольцем. Сталося це у травні 2015 року. Першим підрозділом, у якому він воював, стала окрема добровольча чота "Карпатська Січ" - нелегальна на той момент група націоналістів, які боронили і Піски, і свого часу ДАП (заїжджаючи на ротації разом з воїнами 93-ї ОМБр), а згодом - позиції біля ДАП.

Командир передбачувано намагався відгородити Матвіїва - як журналіста, як людину, яка може принести неабияку користь на інформаційному фронті - від бойових дій, сподіваючись, що той буде займатися імпровізованою прес-службою підрозділу.

Але Тарас, звичайно, цим не обмежився. "Бігав з "гоупро" по Пісках, на тім і стало", - усміхався він.

Як і більшість добровольців, він мав певні сумніви щодо легалізації, коли постало відповідне питання. Намагався приносити користь вдома, боровся у тому числі і з вирубкою лісів, став депутатом Жидачівської райради.

З року в рік у дні смерті Матвіїв згадував на facebook-сторінці своїх загиблих друзів з "Карпатської Січі" - зокрема, зовсім юного Телефончика, Данила Кас’яненка. "Воскові свічки безсилі. Лиш вогонь очистить. І збереже", - писав Тарас.

Зрештою, він не зміг більше залишатися вдома: "...Тягне до хлопців". Тарас Матвіїв пройшов курси лідерства у Академії сухопутних військ, став офіцером і повернувся на фронт.

Побратими кажуть, що з Тараса вийшов ідеальний командир: "Гідний. Просто красунчик. І людьми своїми вмів командувати. І загинув гідно..."

"БУВ ТАКИЙ ХЛОПЕЦЬ"

Тарас воював у складі 24-ї ОМБр, де став командиром взводу. Нині підрозділ перебуває в районі Троїцького на Луганщині.

За нашою інформацією, 10 липня проросійські бойовики влаштували провокацію і відкрили вогонь по нашій позиції. Тарас Матвіїв побіг прикривати побратимів, яким у цей момент діставалося найбільше, з ДШК. Вороги вирішили застосувати у відповідь артилерію. У хід пішли не лише міномети. "Зненацька почалося щось страшне. Сєпари САУ викотили", - кажуть хлопці.

Під час артобстрілу загорівся бліндаж, у який потрапила одна з мін. Тарас кинувся витягати звідти побратимів. Вже про ці події розповідають і на офіційному рівні: "...Тарас першим кинувся на допомогу побратимам - витягнув двох своїх бійців назовні і відніс в безпечне місце. В цей час ще одна міна впала на позицію і осколками смертельно поранила Тараса".

За словами побратимів, впала вона у двох метрах від офіцера. Він отримав декілька важких осколкових поранень, у тому числі у голову. З позиції його вивозили ще живим, без свідомості, однак до лікарні довезти не встигли.

"Він загинув гідно. У реальному бою, - додає один з побратимів. - Хотілося б, щоб усі знали про нього, що був такий хлопець, офіцер і доброволець. Щоб уся ця бл#дська країна знала про це... Але ж все одно більшості байдуже буде".