"Это было, было...": "Як у СРСР засекречували катастрофи", - Мирович (фото)

У Радянському Союзі, який вважався "технологічною і прогресивною державою" з жорстким порядком, траплялося багато всіляких поломок, аварій і катастроф, зокрема, з великими людськими жертвами. Однак усі матеріали про такі випадки, як правило, засекречувалися. До того ж поширення інформації, наприклад, про літаки, що впали, затонулі кораблі й техногенні аварії прирівнювалося до розголошення державної таємниці. Таких фактів, за якими ховаються страшні трагедії, за часів СРСР було чимало, про них на LiveJournal розповів білоруський блогер Максим Мірович, передають Патріоти України.

"У дуже рідкісних випадках у газети могла потрапити інформація про яку-небудь зовсім вже одіозну подію (про яку говорили всі і про яку більше не можна було мовчати) – та й то в цьому випадку особливо не говорили про жертви та винних, про те, що підвела радянська техніка й совкове нехлюйство. А писали щось на кшталт такого: "На Чорнобильській АЕС імені Леніна трапилася невелика аварія з розгерметизацією активної зони реактора. Партія і уряд вже зробили всі необхідні заходи для всебічного подолання наслідків цієї невеликої аварії", – навів він приклад.

Падіння літаків

За словами Міровича, катастрофи й падіння радянських літаків засекречувалися особливо ретельно – оскільки всі роки існування СРСР у ньому плекали міф про "велику радянську авіацію", яка нібито була найнадійнішою і найкращою у світі. Але насправді в цій галузі було все далеко не так райдужно – і літаків падало дуже багато – як військових, так і цивільної авіації.

Наприклад, 29 лютого 1960 року в околицях Братська зазнав катастрофи Іл-18Д, загинули 83 людини. Пізніше, 22 квітня того ж року, літак Іл-18В виконував тренувальний політ біля аеропорту Домодєдово, зачепився за ЛЕП і впав – загинули 5 членів екіпажу. 22 червня 1969 року в небі над Калузькою областю зіткнулися військово-транспортний літак Аг-12 і пасажирський Іл-14 – загинули 24 цивільних пасажири з Іл-14 і 91 десантник із військового літака.

"У 70-80-ті роки масово падали літаки Іл і Ту – відбулося кілька десятків аварій із численними людськими жертвами (від 80 до 300 загиблих у кожній із них). Паралельно з'ясувалося, що радянські літаки не такі вже ідеальні – скажімо, машини Ту мали хвостове розташування турбін, і під час звалювання літака в штопор "вирулити" з нього практично не залишалося шансів – літак просто падає вниз, обертаючись навколо власного хвоста", – пише Мірович.

Він додав, що траплялися в радянській авіації і ті речі, які зараз прийнято називати терактами. Зокрема, 26 вересня 1976 року в Новосибірську відбувся справжнісінький таран будинку.

"23-річний пілот цивільної авіації Володимир Сєрков викрав із місцевого аеродрому Ан-2 і направив його на житлову п'ятиповерхівку – "кукурудзник" врізався в будинок на швидкості 150 кілометрів за годину і пробив дірку між 3-м і 4-м поверхами. Пальне розлилося сходовим майданчиком і під'їзд охопила пожежа. Пілот-смертник цілився в квартиру на 4-му поверсі, де жили батьки його дружини і куди вона пішла від нього, забравши 2-річного сина", – нагадав блогер, зазначивши, що" хрущовку "тоді швидко позбавили від слідів тарана і пожежі, а сам інцидент отримав гриф "цілком таємно".

Затонулі кораблі

Не рідкісними в СРСР були й катастрофи на воді, до того ж деякі, стверджує Мірович, дуже глобальні і за кількістю жертв "цілком могли бути зіставлені із сумнозвісним "Титаніком". Однак, на відміну від згаданої історії, про яку знає весь світ, радянська влада всю інформацію про такі катастрофи засекречувала.

"На роль радянського "Титаніка" цілком тягне товаро-пасажирський корабель "Йосип Сталін" – через те, що радянські військові не надали капітану карти мінних полів, судно затонуло в 1941 році, і з 5589 пасажирів більше 3000 загинули", – пише Мірович, наголошуючи, що про багато дрібних аварій із кораблями в СРСР не знає ніхто.

Водночас відомо, що в 1983 році новенький радянський теплохід "Олександр Суворов" на повному ходу врізався в несудноплавний проліт Ульяновського мосту – кількість загиблих у цьому інциденті становила до 176 осіб. Хоча точні дані про загиблих невідомі, адже судно було перевантажене і на його борту перебувало чимало неврахованих пасажирів – родичів і знайомих екіпажу.

А в 1986 році зазнав аварії пароплав "Адмірал Нахімов" – він 29 років працював як круїзний лайнер і навіть зовні нагадував "Титанік". Судно зіткнулося із суховантажем "Петро Васєв" через помилки управління – унаслідок трагедії загинули 423 з 1234 осіб, які перебували на борту.

Аварії поїздів

За словами Міровича, у СРСР трагедії на залізниці були ледь не найчастішими аваріями на міжнародному пасажирському транспорті, не рахуючи автобусів. Він згадав про катастрофи поїздів, які зачепили його сім'ю.

"У Крижівці під Мінськом 2 травня 1977 року в електричку, яка стояла на пероні, на повному ходу влетів пасажирський поїзд – там є якраз такий поворот колій через ліси, і машиніст поїзда не встиг загальмувати, побачивши електричку занадто пізно. За офіційною версією, у цій катастрофі загинуло 22 особи, але місцеві кажуть, що жертв було набагато більше... Що найсумніше – на станції Крижівка і нині немає жодного пам'ятного знака в пам'ять жертв тієї трагедії", – зазначив блогер.

Він навів декілька фактів і про інші катастрофи. Так, у 1989 році під Уфою в момент зустрічного проходження поїздів трапився потужний вибух вуглеводнів через витік на трубопроводі, що проходив вздовж залізниці, – тоді загинуло понад 600 осіб. А роком раніше схожа аварія трапилася під Арзамасом – за офіційною версією, загинула 91 особа і постраждали 1500 (зокрема, й жителі прилеглих будинків). У 1987 році виникла аварія на станції Каменська – важкий вантажний поїзд на повному ходу влетів прямо на станцію, унаслідок чого загинуло 106 і травми отримали 114 осіб, розповідає Мірович, наголошуючи, що в СРСР про це все знали тільки місцеві жителі.

Техногенні аварії

Такі катастрофи в СРСР Мірович назвав найбільш страшними й масовими за кількістю постраждалих. По-перше, це вибух на заводі "Маяк" у 1957 році, який часто називають "Уральським Чорнобилем" і який "породив справжнісіньку Зону відчуження". Вибух тоді трапився через кустарне зберігання ядерних відходів, сотні кілометрів території було забруднено ядерними викидами, а від людей все приховували – часто виганяючи їх на польові роботи з ліквідації наслідків аварії. Після цього люди вмирали від загадкової "річкової хвороби" – таким словом місцеві називали гостру променеву хворобу, про яку не знали нічого.

Теж раніше суворо засекреченим був вибух ракети на Байконурі в 1960 році. Як пише Мірович, через патологічну таємність і "гонку графіка" до річниці Жовтневого перевороту було порушено всі правила техніки безпеки – у результаті трапився передчасний пуск ракетного двигуна і вибух ракетного палива. У трагедії загинули від 92 до 126 осіб.

"Автоматичні кінокамери відобразили страшну картину – від ракети колами розходилися хвилі полум'я, з вогню вискакували й розбігалися палаючі, як смолоскипи, люди... Жодних офіційних повідомлень про подію не було, а родичам загиблого в тій трагедії маршала Недєліна оголосили, що той помер в авіакатастрофі", – додав блогер.

Крім того, у 1961 році в Києві трапилася страшна Куренівська трагедія, в якій, як зауважив Мірович, цілком і повністю винна радянська влада. Нагадаємо, що місце трагедії – Бабин Яр – більшовики вирішили залити відходами сусідніх цегляних заводів, унаслідок чого земляну дамбу прорвало, і селевий потік шириною в 20 метрів і висотою до 14 метрів понісся вниз, зносячи все на своєму шляху. За офіційними даними, на Куренівці загинуло 150 осіб, за неофіційними – 1500 і більше.

Найбільшою ж радянською техногенною катастрофою став, без сумніву, Чорнобиль. Під час ліквідації наслідків аварії від гострої променевої хвороби загинули десятки людей, а десятки і сотні тисяч стали інвалідами, опинившись у зоні радіаційного забруднення.

"Радянський Союз до останнього брехав, що "все в нас гаразд" – і тільки після того, як усі країни зафіксували підвищення радіаційного фону, зізналися в тому, що реактор вибухнув. П'ятдесятитисячне місто Прип'ять в офіційних радянських ЗМІ називали "маленьким селищем атомників", евакуювали звідти людей і швидко про нього забули..." – підсумував Мірович свою розповідь про засекречування найстрашніших трагедій у СРСР.