"У Європі мені ще жодного разу не траплялися такі люди, які би підтримали Україну у тому, що ми не хочемо бути разом з іншими радянськими республіками", - Андрухович

Про це розповів відомий український письменник і публіцист Юрій Андрухович, передають Патріоти України з посиланням на МБ. Споглядаючи нинішню ситуацію у країні, він не приховує песимістичного настрою.

"Коміки приходять до влади, але ми перестаємо сміятися"

– Юрію, під час однієї з дискусій у Чернівцях ви сказали, що насправді Європа Україну не чує. І це при тому, що за останні роки українське керівництво не раз заявляло, що ми зробили великий крок до Європи?

– Я думаю, що період Порошенка, як тепер виявилося, Європі заважав. Він через свої психологічні і навіть фізичні властивості тримав європейських лідерів у дуже міцних обіймах. Їм було вже недобре у цих обіймах, але вони не мали куди подітися. І щойно український народ усунув Порошенка, проголосувавши не за нього, вони зітхнули з полегшенням. Ще жодного разу мені не траплялися у Європі такі люди, які би нас підтримали у тому, що ми не хочемо бути разом з іншими радянськими республіками. Навпаки штовхають нас туди, мовляв, вам треба – з Киргизстаном, з Казахстаном.

І додають: ну, добре, з Росією у вас зараз проблеми, конфлікт на Сході, але тримайтесь з Азербайджаном. Європейцям простіше нас тримати у такому полі. І це моє велетенське розчарування, бо я з цим доживаю своє життя, і нічого не змінюється. У нас насправді був шанс відірватися від цього стереотипу за часів цього "проклятого Порошенка", як його тепер називають. Але й тоді цього не відбулося. У Європі не хотіли. Вони чекали, коли Порошенко піде геть, і вони повернуться до своїх відносин із Росією.

– У своїх колонках ви маєте можливість вільно висловлюватися?

– Ще буду. Не виключаю, що закриється це все. Ми йдемо до дуже жорсткого авторитаризму, у нас буде вождь. Він вже є, чоловічок низького зросту, комік. Тобто коміки приходять до влади, але ми перестаємо сміятися. Ні, ну поки що ми ще сміємося. Смійтеся на здоров’я…

– Багато ваших колег відверто підтримували Порошенка…

– І я...

– Це була підтримка Порошенка, чи все-таки голос "проти" – проти інших кандидатів?

– Це було більше "проти". З усіх кандидатів, які були у першому турі, найприйнятнішим був тільки Порошенко, з усіма його "мінусами". Ті решта кандидатів (майже 40) боролися проти нього. Всі ці інформаційні речі проти Порошенка не витримують перевірки фактами, але вони проникли у свідомість. Це дивовижна річ, коли насправді це був перший президент України, якого ненавиділи у Росії. І Росії вдалося прищепити цю ненависть більшості українців. Я не хочу ці банальності повторювати – він не ангел, зрозуміло. Але ми втратили когось, хто в цій історичній ситуації робив те, що було потрібно. Тепер ми маємо когось, хто, на мій радикальний погляд, просто виконує московську програму. У нас популярна думка: Зеленський хоче добра Україні, він не проросійський, він просто недосвідчений. Ні, він виконує московську програму. І цей проєкт розпочався ще років п’ять тому.

– Як гадаєте, чому так сталося, що ми так проголосували?

– Народ не був державним. Ніколи. З 1991 ніби став. Але він був квазідержавним. Коли прийшло перше випробування на цю державність, українці не склали цей іспит. Його склала і пройшла частина добровольців і волонтерів, які гинули на Майдані, в АТО. Але це п’ять відсотків, решта українців випробування не пройшли. Народ ще має сто разів померти і народитися, щоби стати по-справжньому державним.

– Щось у вас сумні прогнози…

– Бо я дивлюся на людей, сп’янілих від Зеленського. Вони й досі п’яні, їх що спитаєш – "одної і тої самої". У них ще навіть похмілля не почалося, а коли почнеться переосмислення, взагалі не знаю.

– У плані культури є тривожні сигнали?

– Сто відсотків. Кінематограф зараз "загинається", він стане "95-м кварталом". Ви знаєте, чим період Порошенка цікавий? Ми ж, письменники, не дуже про це розповідали. Наші телефони обривали кінопродюсери, вони телефонували, пропонували: дайте право на свій роман, ми хочемо робити фільм. Цих дзвінків більше не буде. Безумовно, у культурному плані, ми будемо дуже відкинуті назад. Можна сказати, що повертається "попсовий" час.

– Будуть письменники писати листи, звернення?

– Немає сенсу. Тут такий "звір", що він з таким не рахується і має підтвердження від народу, що він все добре робить. Хамські випади, які робили Януковичу мінус, Зеленському додають плюсів. От над цим феноменом треба подумати. Якби зараз Зеленський сказав, як колись Янукович: "Еті казли, коториє мєшают нам жіть", у нього ще вище виріс би рейтинг. Змінився виборець. Тому на нас чекають погані часи. Треба дивитися правді в очі.

– Ви песиміст…

– Песимістом робить нас реальність. Не можна відвернутися від неї, обманювати себе і говорити, що насправді все добре...

– Ви живете в Івано-Франківську. Комфортно вам там?

– Я знаю, що це місто підтримало Зеленського. Мені некомфортно у ньому насправді.

– У вас є знайомі в українському парламенті?

– Маленька фракція "Європейської солідарності" – Ірина Геращенко, Андрій Парубій, зрозуміло, що і колишній президент. Не друзі, це просто знайомі. Я і з Вакарчуком знайомий. Він мені серед ночі смс пише. Ображався на те, що я писав, і казав, що я не маю рації. Я написав колонку про те, що Вакарчук буде відбирати голоси у Порошенка. Але Славко додав, що поважає мою позицію.

– Як гадаєте, чи буде в Україні опозиція?

– Не буде її. Дивіться, вони так розсадили своїх у парламенті, що інші не будуть мати доступу ні до чого. Це вперше такий переворот відбувся, кінець парламентаризму, не знаю на який час. Вони можуть там вибивати мікрофони, щось говорити, але все одно голосуватиметься по-іншому. Тут просто надія на Бога… Що Разумков, спікер, буде гнучкіший, ніж інші в цій зеленій команді, що він буде далекоглядніший, демократичніший. Але де гарантії? Він же насправді пішак…

– Що зможуть робити письменники, простий народ. Сидіти і чекати?

– Ні. Робити своє. Скажу навіть різко: ображати народ, казати йому: "Ви ідіоти, зіпсували наше і своє майбутнє, ви заводите країну в "українську Білорусь Лукашенка". Через рік-два буде видно, де ми є, а може, й раніше.

– Що ваші друзі у Європі кажуть? Сприймають цю ситуацію?

– Сприймають, на жаль. Вони повелися на те, що це у нас демократичні вибори були. Що людина прийшла нізвідки. Що українці зробили якийсь такий великий крок. Вони наївні. Але і не зовсім наївні. Бо за спиною мають оце бажання дружити з Росією. Для них головне, аби прийшов той, хто це уможливить. Так що з їхньою наївністю не варто перебільшувати.

"У Вакарчука стадіони зараз будуть порожні"

– Вам ніколи не пропонували йти у політику?

– Ні. Я дуже ненадійний. У політичному сенсі. Не можу підкоритися волі фракції, говорити те, що вони говорять, знаючи, що це неправда. Також неможливо бути незалежним депутатом, який сам по собі. Колись було то можливо. Але, звісно, що завжди певних людей підтримую. На останніх виборах підтримував Княжицького, "Європейську солідарність". Можете називати мене порохоботом. Та це було найкраще, що Україна як держава мала.

– Ви згадували Вакарчука, який писав вам смс-ки. Може будете йому писати щось підказувати?

– Славко – хороша людина. Скажу чесно, для мене він не авторитет як музикант. А як політик – взагалі ні. Я думаю, він вже зрозумів, що зробив найбільшу помилку свого життя. У нього зараз стадіони будуть порожні.

– Наступного року вам виповниться 60. Як будете відзначати?

– Психологічно я собі відповів так: це умовність. Якщо я фізично такий, наче мені 30, то яка різниця, скільки насправді. Але, звісно, так чи інакше це буде об’єктивно діяти. Люди втрачають інтерес до письменника, якщо вони бачать, що йому 60 років. Їм набагато цікавіше прочитати роман 25-річного. Це складніша боротьба за своє утвердження, як була замолоду. Треба весь час підкреслювати, що я у формі. У мене є ідея на ювілей – від тотального зникнення кудись на Мальдіви (сміється – авт.), аж до якогось нового проєкту.

– Що зараз пишете?

– Новий роман.

– Про що він буде?

– Можу тільки одне сказати. У центрі твору – нічна радіостанція, під час ефірів на якій людина говорить з усім світом і розповідає про те, що з нею сталося.