Українські граблі: "Нас убивали, убивають і вбиватимуть, поки із жертв не перетворимося на переможців", - український науковець про важкий урок Голодоморів

Тривалий час один із великих цивілізаційних болів не мав своєї назви, допоки Рафал Лемкін, із родини польських євреїв-хліборобів, не вигадав слово для страшних катастроф, які століттями люди чинять над іншими людьми – геноцид.

"Кожен із нас бодай раз у житті уявляв себе на дивані в кабінеті котрогось із усесвітньо відомих психоаналітиків. Навколо – дорогі картини, полиці зі старими книгами, вікно прочинене на центральну вулицю великого міста, і десь позаду він, сидить у напівтемряві із блокнотом у руках. Ставить ніби й прості, поверхові запитання про минуле, та за відповідями на них поступово розгортається драматична картина життя, раніше ніби й небачена, із "хрускотом" управляються задавнені емоційні вивихи й млосно затягаються старі болючі рани. Це добре." Про це у своєму блозі пише Анна Данильчук, передають Патріоти України.

"Кожен із нас багато разів у житті розмовляв із людьми, яким у ту мить щось боліло – у душі чи на тілі. І якщо ці розмови тривали по колу роками – людина-слухач і людина-оповідач вигорали. Бо біль як постійна тема, без допомоги, терапії, розради та зцілення – виснажує, зневірює, стомлює, врешті – вбиває. Це погано.

Тривалий час один із великих цивілізаційних болів не мав своєї назви, допоки Рафал Лемкін, із родини польських євреїв-хліборобів, що навчався у Львівському й викладав у Єльському університеті, не вигадав слово для страшних катастроф, які століттями люди чинять над іншими людьми – геноцид. У тридцятих роках, ретельно вивчивши злочини турків проти вірмен, він представив свою концепцію боротьби із глобальним насиллям Лізі націй у Брюсселі та Копенгаґені, щоб уже в середині сорокових оплакати втрату десятків родичів у новому прикладі геноциду – Голокості. А 1953 року, у великому залі Мангеттен-центру в Нью-Йорку Лемкін знову розповів про ще один геноцид – цього разу радянський, в Україні, про Голодомор і не лише.

Скажете, справи давно минулих днів? Та ні, 20 листопада 2015 року стаття Лемкіна "Радянський геноцид в Україні" внесена в Росії у Федеральний список екстремістських матеріалів. Значить, злочин триває.

Є чимало справді великих людей, чиї прізвища ми вже добре знаємо, як-от Джеймс Мейс чи Ґарет Джонс, або Тимоті Снайдер чи Ен Еплбаум, що розповідають світові назовні про Голодомор, але як про нього говоримо ми, всередині свого українського світу? Свічечки, що миготять у кутках телевізійних екранів та вікнах, уривки коротких документальних хронік і довгі страшні інтерв’ю очевидців. Страшні фото, страшні тексти, страшна правда й нескінченний біль. Пам’ятаю, як хтось зі знайомих зізнався – "не можу слухати ті оповіді про матерів, які в голодному мареві з'їли своїх дітей". "Не можна так, – відповів хтось за спиною, – нашим предкам довелося таке пережити, мусиш слухати і знати".

Й ось тут дозвольте знову уявити того всесвітньо відомого психоаналітика, щоб сказав він? Чи варто максимально фокусуватися на моторошному відтворенні страждань, чи корисніше усвідомити причину й наслідок? Коли врешті із травми варто переходити до зцілення, коли врешті із жертви варто перетворитися на переможця, коли врешті в мороці страху треба розгледіти ворога? "Хто зробив з вами таке?" – думаю повторював би той психоаналітик – "Радянський режим і Росія" – "Навіщо?" – "Аби зламати, знищити, денаціоналізувати, зневірити" – "І чим усе закінчилося?" – "Ми вижили" – "Як і для чого?" – ось це точно запитав би він наприкінці сеансу. І це саме те питання, з якого б я розпочинала всі монологи, діалоги й полілоги про Голодомор в Україні.

Ірландці й вірмени, євреї та ми й іще десятки, я не напишу тут прогнозоване "нещасних націй", а напишу навпаки, десятки сильних націй пережили геноцид. Хтось уже відійшов на далеку відстань і досяг рівної державної історії, хтось, як ми, ще проживає біль, помножений російської агресією на сході. Євреї відкрили всьому людству очі на злочини нацистського режиму, відбувся Нюрнберзький трибунал, а за свастику сьогодні арештують у будь-якому куточку світу. У Москві ж на параді тисячі портретів Сталіна, футболки із радянською символікою продають навіть у центрі Берліна, а частина українців досі бояться зізнатися – нас убивали, убивають і вбиватимуть, поки врешті із жертв ми не перетворимося на переможців.

Суспільству й із суспільством – є що робити. На щастя, в Україні з'являються голоси й інституції, які намагаються осмислити травми Голодомору й водночас запропонувати шляхи терапії, такої необхідної нашій нації. Історії тих, хто вижив, оповіді про тих, хто рятував, викриття злочинців і допомога чужих – про це дуже важливо говорити сьогодні.

P. S. Якщо я буваю в Києві в листопаді, у час поминальних днів голодоморів, то стараюся зайти на меморіал, тільки обов’язково ввечері, коли немає людей і телевізійного вінкопокладання. Меморіал збудований не за класичними канонами радянських шкіл монументальної сірості, а щиро, так мені здається. Вулиця Лаврська, тиха й давня, точно лежить десь біля серця столиці, удалині миготять фари автомобілів на дорозі, а дівчинка з колосками стоїть ніби жива й геть не зломлена. Оточена сотнями свічок, у вишиванці посеред зимового холоду, із п’ятьма колосками, притиснутими до грудей, вона не жертва. Вона зосталась із нами назавжди, щоб розповідати про нашого одвічного ворога й нашу обов’язкову перемогу добра над злом."

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Один з найважливіших для християн днів року. Благовіщення Пресвятої Богородиці: Історія і заборони свята

понеділок, 25 березень 2024, 6:15

25 березня за новим стилем (7 квітня - за старим) - Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке належить до числа дванадесятих свят, тобто, найбільш значущих у житті Ісуса Христа і Богородиці. За Біблією, саме в цей день Архангел Гавриїл повідомив Діві Марі...

День Віри, Надії, Любові та Софії: Народні прикмети 17 вересня

неділя, 17 вересень 2023, 8:18

За новоюліанським календарем християни східного обряду України вперше святкують день ангела жінки на ім'я Віра, Любов, Надія і Софія. Ще минулого року цей день припадав на 30 вересня. Також в честь цього дня іменинницям обов'язково потрібно сходити в ц...