Наразі розроблення біологічної зброї заборонене на міжнародному рівні.
Після спалаху невідомого коронавірусу у китайській провінції Хубей з’явилась низка конспірологічних теорій про начебто застосування в Китаї біологічної зброї. Державний департамент США навіть виступив із офіційною заявою, що Росія свідомо поширює інформацію, що китайський коронавірус – це операція ЦРУ, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.
Свого часу, особливо у ХХ столітті та під час "холодної війни", у світі активно проводилися дослідження біологічної зброї та можливого її застосування. Однак 1925 року Женевська конвенція заборонила використання зброї масового ураження, а 1975 року офіційно набула чинності Конвенція про заборону біологічної зброї. Розробники, особливо США та СРСР, з’ясували, що експерименти із біозброєю та її застосування може мати непередбачувані наслідки та стати непідконтрольним і уразити своїх же громадян. Однак активне дослідження біоелементів та різних отрут так повністю і не припинилося.
Біологічною зброєю називають вид зброї, який спрямований на масове ураження живих організмів або техніки для отримання переваги над противником. Вона вважається однією з найбільш небезпечних та неконтрольованих видів зброї. Світом вона визнана зброєю масового ураження та заборонена кількома конвенціями.
"Біологічна або бактеріологічна зброя – це спеціальні боєприпаси, бойові прилади, заповнені біологічними або бактеріологічними засобами – і призначені для масового ураження людей", – пояснює завідувач кафедри біобезпеки та біоздоров’я людини НТУУ "КПІ" Ігор Худецький.
Окрім боєприпасів, біологічну зброю можна також запускати у спеціальних контейнерах або перекидати на територію ворога за допомогою диверсійних груп. Іноді для цього також використовується банальне зараження предметів постійного вжитку, наприклад, одягу або продуктів, а згодом зброя починає передаватися від одного зараженого до іншого.
Інколи розрізняють також окремо ентомологічну зброю, яка передбачає використання комах для поширення або доставлення біологічних елементів, або генетичну зброю, яка має на меті уразити населення за конкретними генетичним ознаками (раса, етнос, стать та інші).
"Використовувалось зараження тварин, комах, яких розміщали в окремі контейнери і за допомогою спочатку літальних апаратів, навіть не літаків, а які летять за вітром, наприклад повітряних куль, пізніше навіть якихось стратостатів, які не фіксуються якимось засобами контролю, переміщалися. Відповідно передбачалося їхнє переміщення на територію якоїсь країни, від’єднання і безпосереднє розміщення на тій території, яка передбачалася", – зазначає колишній голова Служби зовнішньої розвідки України та ексспівробітник радянського КДБ Микола Маломуж.
Всесвітня організація охорони здоров’я визначає, що до переліку біологічної зброї можуть бути зараховані небезпечні для людей віруси, бактерії, токсини, гриби або навіть генетичні модифіковані організми.
Біологічна зброя вважається найбільш небезпечною через те, що виявлення зараження може відбутися не одразу, а після завершення інкубаційного періоду, який може тривати від кількох днів до кількох місяців. Деякі біоелементи мають змогу передаватися від зараженої рослини, тварини або людини до здорової, відповідно викликаючи епідемії тих чи інших хвороб. Виявлення застосування такої зброї та подальша ліквідація наслідків і виготовлення антидотів потребують тривалих лабораторних досліджень, що значно ускладнює протидію застосуванню такої зброї.
"Зараз, коли ви проходите прикордонний або митний контроль, можуть детектувати ядерну або хімічну загрозу. Біологічну практично неможливо. Досить взяти невеличку пробірку пластикову з особливо небезпечними мікроорганізмами, покласти в кишеню, і тебе ніхто не побачить", - підкреслює доктор біологічних наук, директор Інституту біохімії ім. О.В. Паладіна НАН України Сергій Комісаренко.
- Хто і як її досліджував та виробляв
Найбільш активне дослідження та навіть застосування біологічної зброї припало на ХХ століття. В офіційних джерелах про власні програми розробок біологічної зброї найбільше згадуються Радянський Союз, США, Велика Британія, а до Другої світової війни ще й Японія.
"Треба сказати, що всі глобальні країни розглядали три види зброї: ядерна, хімічна та біологічна. Відповідно всі лабораторії, включно з СРСР, були націлені на дослідження і виробництво", – розповідає Маломуж.
Офіційно про американську програму із розроблення біологічної зброї в США стало відомо у 1942 році, коли тодішній президент Франклін Рузвельт дозволив її розпочати. На дослідження та створення такої зброї Штати під час Другої Світової війни витратили близько 400 мільйонів доларів, а після війни бюджет лише продовжував зростати. Оскільки на той момент США не ратифікували Женевську конвенцію 1925 року про заборону зброї масового ураження, американці продовжували активні розробки.
Центром програми став Форт-Детрік в американському штаті Меріленд. Переважна більшість розробок там стосувалась саме ентомологічної зброї. Після припинення програми у Форт-Детріку продовжили лабораторні дослідження в галузі охорони здоров’я та дослідження медичних матеріалів. Наразі там розташовані Агентство медичних досліджень армії США, Дослідницький інститут інфекційних хвороб армії США та лабораторія Національного інституту раку.
Одне із найвідоміших досліджень цього центру називається операція Whitecoat, яка тривала від 1954 до 1973 року. У рамках цієї програми на території Форт-Детріку проводились біологічні досліди на групі добровольців, яких залучали із американської армії. Їх навмисно заражали збудниками серйозних хвороб, а потім тестували вакцини та інші антидоти. За даними влади США, завдяки цій операції було успішно використано вакцини проти гепатитів та жовтої гарячки, а також ліків проти лихоманки Ку, венесуельського енцефаломієліту, гарячки Рифт Валлі та туляремії. Збудники усіх цих хвороб вважаються можливою біологічною зброєю, а тому американське дослідження було спрямоване на захист від можливого ураження. Також там підкреслюють, що завдяки операції було розроблено багато основних правил лікування уражених, створено низку обладнання для біологічної безпеки, а саме: захисний одяг із капюшонами, засоби дезактивації, інкубатори та багато інших.
Не відставав від США і Радянський Союз, який свої розробки починав ще на початку ХХ століття. За часів Йосипа Сталіна розробками біологічної зброї займалася лабораторія НКВС під керівництвом лікаря Григорія Майрановського. Його досліди тривали аж до смерті Сталіна, а різні види отрут та біологічної зброї випробовувались на радянських ув’язнених, яких засуджували до вищих мір покарання. Як писав у своїх мемуарах один із високопоставлених співробітників радянських спецслужб, генерал-лейтенант Павло Судоплатов, розробки лабораторії Майрановського причетні до ліквідації багатьох політв’язнів СРСР. За словами Судоплатова, йому особисто було відомо про чотири факти застосування такої зброї – для вбивств українського політика Олександра Шумського, архієпископа української греко-католицької церкви в Ужгороді Теодора Ромжа, американського агента Ісайя Оггінса та польського єврея Самета, який спочатку займався секретними розробками СРСР, однак згодом ухвалив рішення емігрувати із Радянського Союзу.
Незадовго до смерті Сталіна Майрановський був арештований, а його лабораторія перенесена. Однак СРСР продовжив роботу над біологічною зброєю, розташувавши свої центри як на території Радянського Союзу, так і за кордоном.
"Багато місць, де в Радянському союзі вироблялася, досліджувалася чи зберігалася біологічна зброя, різні патогени. Більше за все - це була сибірка. В одному із інститутів, наприклад, працювали з чумою, зі збудником чуми, щоб не можна було її детектувати, щоб діагностика не працювала. З поверхні чумної палички зняті ті антигени, ті маркери, чи посилити її патогенність… Останній орден Леніна в Радянському союзі був отриманий академіком Львовим за те, що він з Африки вивіз Еболу і вепанізував її, тобто перетворив її в біологічну зброю", – розповідає Сергій Комісаренко.
"Наші вчені розробили дуже хороші бойові штами, наші вчені наздогнали Америку і навіть випереджали її. І ці штами були чутливі до найсучасніших антибіотиків. Незалежно від того, лікували або не лікували, і ці штами були вироблені не для того, щоб вбивати людей похилого віку і малолітніх, а репродуктивний вік – від 17 і до 50 років", – додає старший науковий співробітник Української військово- медичної академії Валентин Нарожнов.
Водночас, усі експерти запевняють, що на території України біологічна зброя не розроблялась та не зберігалась. За словами Миколи Маломужа, в Україні була ядерна та хімічна зброя, але біозброї ніколи не було.
"В Україні були лабораторії, які виконували окремі тематики, як тоді називалися господарчо-договірні тематики по лінії Міністерства оборони. Це були лабораторії на базі нашої Академії наук України, деяких вишів", – підкреслює він.
Японська програма із дослідження біологічної зброї тривала до розгрому у Другій світовій війні. До того часу розробками активно займалися загони 100 та 731 армії Японії. Свої експерименти вони проводили на території окупованого Китаю, займаючись як поширенням хвороб серед місцевого населення, так і дослідженням поведінки людей під час тривалих тортур. Значна кількість дослідників із цих загонів після Другої світової уникнула відповідальності та переїхала до США, де вони ділилися даними своїх дослідів, за що Штати відмовилися від їхнього переслідування.
- Конвенція про заборону біологічної зброї
"США разом з Британією, потім приєднався СРСР, стали ініціаторами заборони про використання біологічної зброї тобто створення Конвенції про заборону біологічної зброї саме тому, що вони зрозуміли, що біологічна зброя може бути небезпечною для власної країни. Вона може бути небезпечною, тому що вона може втекти, навіть з лабораторії досить високого рівня", – пояснює Сергій Комісаренко.
Конвенція була підписана 1972 року, а набрала чинності вже у 1975 році. Вона забороняє виробництво величезного класу різного озброєння, що може вважатися біологічною зброєю. Це стосується як самих біореагентів, так і зброї, яка має на меті пересування або доправлення цих реагентів на територію ворога.
Наразі Конвенцію підписали 163 країни, однак деякі з них критикували можливість використовувати накопичені біологічні елементи задля миру. Водночас ратифікація цієї Конвенції не означала припинення з боку країн розробок біозброї, зокрема і Радянським Союзом.
"Радянський союз мотивував тим, що нам треба все одно відпрацьовувати засоби протидії. Тому вони їх виробляли, передбачаючи бойове використання. З іншого боку – можливі варіанти нейтралізації, так звані антидоти, які могли нейтралізувати той чи інший елемент біологічної зброї", – зазначає Микола Маломуж.
- Приклади використання біологічної зброї
Факти навмисного застосування біологічної зброї неймовірно важко задокументувати офіційно, якщо ж самі дослідники у цьому не зізнаються. Деякі приклади досі лишаються непідтвердженими. Найбільш вірогідним найдавнішим можливим застосуванням біологічної зброї стали застосування трупів людей, які померли від чуми, під час воєн. Нападники отруювали води, скидаючи туди трупи, або просто перекидали через огорожу обложених міст, аби хвороба поширювалась всередині.
Вважається, що 1346 року під час облоги фортеці міста Кафа (нині Феодосія в Криму) татари перекинули через огорожу трупи людей, які померли від чуми. У паніці купці тікали до Європи через Середземне море та й перенесли туди чуму, що стало другою в історією пандемією хвороби 1346-1353 років, а в Європі вона отримала назву Чорна смерть. За різними оцінками, під час пандемії померло 30-60% усього населення Європи.
1763 року за різними історичними даними було зафіксовано можливе використання біологічної зброї у США. Там у цей період тривали війни між колонізаторами та індійськими племенами. Під час цих воєн кількість корінного населення Північної Америки критично скоротилась, і однією із причин стало завезення із Європи багатьох хвороб, до яких місцеві індіанці не мали імунітету. Під час епідемії віспи смертність серед них сягала 80-90%, а причиною масштабного поширення хвороби називають навмисне доправлення до таборів індіанців ковдр, які були заражені збудниками віспи.
Неабиякого поширення біозброя набула у ХХ столітті. Під час Другої світової японці проводили низку експериментів на території окупованого Китаю, а також здійснювали бомбардування китайських міст бомбами із зараженими чумою блохами. Однак ефективність цих атак була досить сумнівною – за різними даними, від чуми померло близько 700 осіб, що було значно менше, аніж кількість загиблих під час різних біологічних експериментів японських загонів 100 та 731.
Вважається, що німецько-фашистські війська за допомогою біозброї боролися із партизанами – навмисно заражали криниці із водою холерою, дизентерією та тифом. У 1942 році британці розробляли свій план застосування біозброї та вирішили провести тестування на острові Груінард. Там поширили сибірську виразку, яку планували розпорошити над Німеччиною. Через активне та неконтрольоване розповсюдження острів закрили на карантин до 1990 року.
Найбільш відомий випадок у Радянському союзі стався 1979 року в Свердловську, коли в місті виникла епідемія сибірської виразки. Лише після розвалу СРСР президент РФ Борис Єльцин офіційно визнав, що епідемія сталася через витік біоелементів із лабораторії. За офіційними даними, під час епідемії померло щонайменше 68 осіб.
"Лабораторія, яка проводила дослідження, порушила режими, відбулася розгерметизація декількох елементів, де вони зберігалися і тоді розгерметизація самої лабораторії загалом. Там був більше людський фактор, тому що вони не дотримувалися режиму зберігання. Перший відомий фактор, коли світу стало відомо, що сибірська виразка виготовляється в Радянському союзі і готова до боєзастосування. І були реальні жертви. СРСР намагався все це приховати, але по різних каналах і оперативних, і те, що добула агентура США та західних країн Європи, повідомили про це", – пояснює Микола Маломуж.
2001 року в США усього за кілька тижнів після терактів 11 вересня кільком ЗМІ та двом сенаторам від Демократичної партії було розіслано листи, в яких були спори сибірської виразки. Унаслідок масової розсилки було заражено 22 людини, 5 з них померли. Офіційно ФБР розслідувало цю справу 9 років, а головний підозрюваний кілька разів змінювався. Відповідальним за розсилку біоелементів назвали вченого Брюса Айвінса, який 2008 року укоротив собі віку. До того він працював у лабораторіях головного біологічного центру Форт-Детрік.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
