Громадський активіст
БЛОГИ
Про це у своєму блозі пише релігієзнавець Дмитро Горєвой, передають Патріоти України.
"Історія знає чимало випадків, коли церкви виступали драйвером та промоутером примирення. Однак чи можливо це в Україні та за посередництва саме УПЦ (МП)?
Однак чи дійсно УПЦ (МП) можна вважати над конфліктом? Офіційно представники цієї церкви уникають публічних заяв щодо агресії Росії. В основному говориться, що спочатку держава повинна називати бойові дії не АТО, а війною. Проте, це лише риторична відмовка. В офіційних документах – двох постановах Верховної Ради і двох законах України – Росія названа країною-агресором. Так само є низка міжнародних документів, де йдеться про анексію Криму та збройну агресію Росії проти України. Однак заяв чи документів від філіалу РПЦ в Україні – немає. Хоча такі документи повинні були б з’явитися, причому вже давно.
«За нинішньої системи міжнародних відносин часом буває важко відрізнити агресивну війну від оборонної. Грань між першою і другою особливо тонка у випадках, коли одна чи декілька держав або світова спільнота розпочинають воєнні дії, мотивуючи їх необхідністю захисту народу, який є жертвою агресії (див. XV. 1). У зв'язку з цим питання про підтримку або осуд Церквою воєнних дій потребує окремого розгляду кожного разу, коли такі розпочинаються або виникає небезпека їх початку».
Все майже про наш контекст. І про розрізнення агресивної та оборонної воєн, і про прикриття Росією гаслами «захисту народу Донбасу від агресії Києва». Отже, відповідно до цього документа, УПЦ (МП) повинна була на самому початку війни визначити її характер і засудити Росію. Однак за майже 6 років цього так і не було зроблено.
Звичайно, що є й інша діяльність УПЦ (МП). Вони організовують передачу гуманітарної допомоги мешканцям Донбасу, допомагають переселенцям, тощо. В них є соціальна активність. Проте, ця соціальна активність не «перекриває» їхньої підтримки окупанта та агресора.
Підтверджує цей висновок і інший кейс – автокефальні змагання. Фактично патріарх Варфоломій закликав Філарета та Макарія зняти свої кандидатури, а Онуфрію дозволив балотуватися. В УПЦ (МП) була можливість влитися у процес на останній фазі столітніх змагань за автокефалію та перемогти. Онуфрія би обрали предстоятелем чисто через арифметичну перевагу кількості єпископату УПЦ (МП). Однак, знову ж таки – замість консолідації, порозуміння та об’єднання в Московському патріархаті обрали інший шлях. Вони фактично оголосили інформаційну війну томосу, автокефалії, Константинопольському патріархату, ПЦУ, Українській державі, а також кожній помісній церкві, що визнає ПЦУ.
Хоча історія і не терпить «якби», проте чи була можливість в УПЦ (МП) піти іншим історичним шляхом? Впевнений – могла. Треба було лишень прийняти протягнуту руку допомоги. В архівах Міністерства культури є чимало листів до керівництва Московського патріархату в Україні де пропонувалась державна допомога по захисту майна у Криму, засудження зміни статутів та підпорядкування майна напряму РПЦ.
Також УПЦ (МП) могла зберегти власне реноме в українському суспільстві та вплинути на війну на Донбасі, засудивши агресію, бойові дії та переслідування людей. Саме так зробила Грузинська православна церква щодо Абхазії та Цхінвальського регіону. Вона не лукавила про громадянську війну, а вказала, хоча й мляво, про російську агресію. В УПЦ (МП) на таке не наважились, звідси і всі їхні проблеми.
Якщо вигоди для Московського патріархату цілком очевидні, то мотивація пана Сивохо до кінця не зрозуміла. Чи він насправді думає, що церква, яка благословляла терористів, здатна об’єднати та примирити, чи він не прорахував наслідків своєї ініціативи та того, як вона сприйматиметься в українському суспільстві, чи він діє в рамках президентської стратегії – «просто перестати стріляти». Нам це невідомо. Проте дедалі частіше в експертному середовищі лунають думки про те, що перегляд гуманітарної політики, до якої входить зокрема і релігійне питання, є однією з умов Кремля, озвученої під час переговорів на «нормандському саміті». Звучить дещо дивакувато, але це якщо сприймати цю інформацію ізольовано. Проте, якщо згадати інші деякі факти та події, то абсурдність цієї ідеї вже не є очевидною.
Після доленосних рішень Вселенського патріархату (12 жовтня 2018 року) про скасування акту 1686 року, відновлення юрисдикції Константинополя над Україною та реабілітації УПЦ КП і УАПЦ, Путін терміново зібрав Раду безпеки Росії. Обговорювали питання «про становище Російської церкви в Україні». Вочевидь зібрання такого формату свідчать про важливий, навіть стратегічний, характер українського церковного питання для російської влади.
Таким чином, складається враження, що ініціатива з залучення Московського патріархату в Україні до процесу примирення не тільки не може бути реалізована та досягти своїх цілей, а й відповідає інтересам саме країни-агресора, внаслідок дій якої ми і маємо війну та потребуємо реінтеграції та примирення. Класична схема – створи конфлікт, а потім сам запропонуй вирішення на власних умовах. Незрозуміло тільки, чому цей сюжет пропонує радник РНБО України?"
14 вересня за новим церковним календарем (27 вересня за старим) - Воздвиження Хреста Господнього, нагадують Патріоти України. Свято пов'язане з ім'ям рівноапостольної Олени, матір'ю імператора Костянтина, яка, згідно з церковним переказом, відшукала Хр...
Різдво Пресвятої Богородиці віруючі за новим стилем відзначають 8 вересня. І цей день вважається дуже сильним енергетично, а молитви мають особливу потужність. За однією з традицій жінки, у яких немає дітей, накривають святковий стіл і запрошують бідни...
