Вони захищають Україну: Американець Крейг Ленг 4-й рік зі зброєю в руках протистоїть російській агресії на Донбасі (фото)

Чому пішли саме до Грузинського легіону?

- Я вирішив прийти до Грузинського легіону, бо відчував, що вони краще навчені. Я маю більше можливостей приєднатися до армії. Мені подобався "Правий сектор", подобалось працювати з ними. Вони були чудовими людьми для роботи. Але в той же час я хотів офіційно воювати в армії і грузини змогли мені в цьому допомогти.

Щодо вашої мотивації, чи співпадає вона у вас та у хлопців з Грузинського легіону? Що у вас спільного?

- Всі ми тут, тому, що хочемо допомогти Україні. Це дуже унікальне об'єднання. У нас є люди з усього світу, - з Японії, Америки, Німеччини, Англії, Шотландії, люди з усіх куточків світу. Легіон, попри свою назву насправді – міжнародний легіон. Всі бійці різного походження, ідеологій, але всіх об'єднує одна мета, яка і привела нас до України.

Коли ви приїхали в Україну, ти бачив, що ми майже не мали армії, вона була знищена зсередини проросійською владою. А ви - професійний військовий найсильнішої та найсучаснішої армії світу, то ви приїхали працювати, чи ні?

- Ні, я приїхав добровольцем. Я не отримував і не міг отримувати жодної зарплати.

Чому ви вирішили воювати за Україну?

- Я просто хотів допомогти людям, хотів щось зробити. Я бачив несправедливість у тому, що сталося. У цій агресії проти людей, які просто хотіли бути вільними.

Чи було для вас ясно, хто наш ворог?

- Так, це дуже ясно. Очевидно, що Росія.

Ви знаєте, для мене це теж зрозуміло, але для багатьох людей в Україні — ні.

- Так, багато людей все ще засліплені. Проблема, що вони все ще бачать пропаганду ворога. Ця проблема досі не вирішена. Сподіватимемось, що ситуація почне змінюватись зараз.

Коли ви приїхали сюди,знали, що наші солдати та добровольці не мали навіть одягу та амуніції щоб воювати?

- Коли я їхав у 2015 році, я привіз із собою 4 комплекти форми. В мене був власний пристрій нічного бачення. Інша амуніція та різне обладнання, аптечки та термоодяг. Я купив це на власні гроші, щоб використовувати це тут.

У 2016-му повернувся до Сполучених Штатів на 6 місяців, то залишив всі ці речі тут. Дещо подарував друзям з "Правого сектора", дещо хлопцям з Грузинського легіону. Коли я повернувся, привіз ще більше речей та обладнання. Але мені завжди доводилося забезпечувати себе всім самостійно.

- О, я розмовляв з багатьма людьми про це. У Сполучених Штатах не знають нічого про цей конфлікт - лише через відсутність медіа-висвітлення. Деякі люди розуміють, що війна йде і розпитують мене про це.

Уряд Сполучених Штатів мене допитував про приїзд до України. Я ніколи не мав з ними серйозних проблем. Але вони завжди були дуже зацікавлені в моїй мотивації, ідеології та причинах, з яких я вирішив поїхати в Україну.

- За 4 роки ви звикли до реалій української армії, яка все ще формується?

Деякі речі були очікувані, Деякі речі були несподіваними. До частини, я все ще намагаюся звикнути кожного дня. Я маю на увазі, не секрет, що функціонування американської армії та спосіб функціонування української армії - це дві абсолютно різні речі. Так, є багато речей, які можна зробити для поліпшення армії. Ми маємо почекати і побачити зміни на краще.

У порівнянні з американською армією, наскільки ЗСУ може бути названа дієспособною армією?

- З точки зору моралі та вмотивованості людей, яким подобається служити своїй країні і хочуть допомогти – все гаразд. Але технології, технічне забезпечення дуже відстають. Щодо дисципліни – деякі солдати володіють дуже хорошою дисципліною, як наприклад, американські військовослужбовці. А у деяких її зовсім немає.

Велике питання із тренуванням, та багато в чому. Наприклад, морські піхотинці, які зараз проходять навчання. Минулий тиждень я провів на лінії фронту з ними. І можу сказати вам, що там є люди, які роблять все сумлінно. А є ті, які пройшли навчання, а потім повертаються до роботи і продовжують робити все так, як робили у 2014-му. І це те, над чим ще потрібно працювати.

Люди змінюються, нація дорослішає, країна розвивається.

- Так. І мені подобається жити тут. Я бачу багато можливостей в Україні.

Які можливості, наприклад?

- Як я вже сказав, я бачу багато змін на краще, як ми рухаємося до інтеграції в ЄС, а також до інтеграції в НАТО. Я думаю, що це дуже добре. І мені дуже подобається бути учасником цих змін.

То ж ви оптимістично налаштовані і ще не втомилися?

- Ні.

А як щодо вільного часу? Як проводите час у мирному житті? Чи подобається Київ?

- Так, дуже подобається. У свій вільний час я іноді працюю на курсах англійської мови, викладаю англійську мову як native speaker (носій мови – ред.). Іноді залишаюся тут на базі та зависаю з іншими американцями, іноземцями чи грузинами. Також у свій вільний час я їду до своїх друзів з "Правого сектора" на схід і проводжу пару тижнів із ними на лінії фронту. Багато чого роблю у вільнй час.

Після перебування на фронті, військовим треба кожного разу адаптуватися до мирного життя.

- Так, праця та викладання мови студентам та інші цивільні справи - це мій спосіб поступово адаптуватися до мирного режиму.

Чого найбільше тут не вистачає, з того, що є в Америці? У нас ніби все тут є, але, може, щось особливе?

- Найбільше, чого насправді не вистачає, це… Я дуже захоплююся зброєю. Це - моє хобі. Мені подобається стріляти по мішенях, стрільба на великі відстані. Як іноземцю доступ до вогнепальної зброї, мені в Україні досить обмежений.

Хоча кадрові військові можуть володіти вогнепальною зброєю, для мене зовсім інші умови, бо я не кадровий. Сподіваюсь, колись це буде можливе, але не зараз. Так що це одна з тих речей, якими я не маю можливості тут займатись - збирати власну амуніцію, проводити змагання зі стрільби, конструювати вогнепальну зброю. Я не можу займатись цими хобі, які я мав у Америці. Але я знаходжу тут якісь інші справи та захоплення.

Чи збираєтесь ви повернутися до Америки чи поїхати до іншої країни? Адже вас можна назвати людиною світу.

- Я мабуть ще побуду тут деякий час. А тоді, можливо через 2-3 роки, можу поїхати в іншу країну. Але поки що я залишуся тут.

Чи стала Україна вашим другим домом?

- Коли я спочатку приїхав, я просто думав, добре, я приїду сюди, я буду волонтером, і побачу, що я можу зробити. Але, знаєш, коли пережив стільки разом із хлопцями з усіма в Україні, коли усі так приймають , так вдячні нам за допомогу. Це ті речі, через які Україна стала другим домом, я завжди тут можу бути як вдома.

Я відчуваю, що, навіть якщо у мене не буде дому в Америці, завжди тут є. І чи то з хопцями з "Правого сектора", чи з побратимами, вони завжди приймуть мене, а я завжди допоможу їм.

- У нас зараз новий президент в Україні, і я сподіваюся, що він виконає деякі свої обіцянки. Я сподіваюся, що він допомагатиме розвивати Україну, що він має реалістичний підхід. І розраховую, що ми побачимо, як відбувається розвиток та зростання по всій країні. Є багато, чого я із нетерпінням чекаю. Думаю, що це добре, що він відрізняється від деяких більш традиційних людей, які були при владі у минулому. Сподіваюсь, що він привнесе якісь оновлення, які будуть на краще.

Ви вірите йому?

- Ви повинні побачити дії людини, перш ніж ви дійсно зможете її узнати. У мене є надія. І у мене є переконання, що деякі речі мають відбутися. Але я хочу бачити це в дії, не можу судити без конкретних дій.

Як вам така музика?

- (Сміється) Музика дуже цікава, дуже незвична. Що я зрозумів про грузинів, - вони завжди веселі, відкриті, музика завжди супроводжує нас і танці також. Вони зажди вміють оптимістично налаштовуватись і налаштовувати, завжди вмотивовані, підтримують одне одного. Всі ці речі та ставлення створюють відчуття, що знаходишся у одній великій родині.