"З 15 років ми жодного разу не розлучалися": Як українка 5 років намагається визволити чоловіка з полону

30 серпня в усьому світі відзначається Міжнародний день зниклих безвісти. В Україні таких приблизно 1,5 тисячі осіб, як свідчать дані Міжнародного комітету Червоного Хреста. Серед них – Олег Шевандін із міста Дебальцеве Донецької області. 1 травня 2015 року його, президента Федерації ушу/гунфу і цигун Донецької області, викрали за кілометр від його будинку. Про те, як відтоді дружина Олега Лариса безперервно бореться за те, щоб він повернувся додому, - передають Патріоти України з посиланням на Oбозреватель.

"З 15 років ми жодного разу не розлучалися"

Лариса і Олег познайомилися під час шкільного походу. Йому було 17 років, їй – 15, жили в сусідніх дворах, вчилися в одній школі, але не спілкувалися. В кінці навчального року класні керівники організували підопічним похід у ліс. Спільні ігри в "рибалку і рибку" (коли двоє "ловлять" у свою компанію третього), посиденьки біля багаття, пісні під гітару – ось так і виникли почуття.

"Побачення були як у всіх школярів: гуляли, сиділи в кафе, ходили в кіно. Після школи Олег пішов у армію, я його чекала, – згадує Лариса. – Коли він повернувся, через рік одружилися. Невдовзі народився наш син. Ми були дуже раді, що зустрілися так рано й нам не довелося витрачати час на пошуки одне одного. Всі ці роки ми практично не розлучалися – тільки на час робочих поїздок або міжнародних змагань. Відпустку і практично весь вільний час завжди проводили разом".

Лариса каже, що її чоловік незвичайна людина: дуже ніжний і турботливий у родині, але дуже рішучий і цілеспрямований у роботі. Його улюблений вислів: щасливий лише той, хто займається улюбленою справою. Під його керівництвом Федерація ушу Донецької області стала однією з найуспішніших і структурованих спортивних організацій в Україні. Його вихованці ставали чемпіонами на найпрестижніших змаганнях і турнірах. Олег сам – багаторазовий володар Кубків Європи та світу з ушу. Під його керівництвом Донецьк приймав не тільки всеукраїнські, а й міжнародні турніри.

"Друге захоплення Олега – це музика, – поділилася Лариса. – Він трубач, довгий час виконував соло в оркестрі, а в компаніях і просто вдома любив співати і грати на гітарі. З ним завжди було весело й невимушено, Олег був центром будь-якої компанії".

У сім'ї був власний бізнес: мережа салонів комп'ютерної техніки "X-CОМ" у кількох містах Донецької області, фотостудія, мінімаркет. Але все це зруйнувала війна.

Липень 2014-го, пізня ніч. У квартирі Шевандіних лунає дзвінок – співробітник компанії розповів, що в Дебальцевому горить центральний ринок, пожежа відбувається і в приватному секторі. Через два дні все місто сиділо в бомбосховищах. Лариса зізнається: тоді думали, що все закінчиться швидко, але за Дебальцеве довелося битися, адже тут залізниця, перехрестя міжнародних трас. Бомбили місто довго, а потім в нього увійшли російські військові. Весь бізнес Шевандіних розграбували, квартира постраждала від обстрілів, сім'я залишилася без засобів і даху над головою. Вони виїхали на мирну територію і думали про те, як планувати життя далі, але довелося терміново повернутися назад.

"Нам потрібно було їхати в Дебальцеве до матері чоловіка. Вона була в далеких родичів, не знала, що її квартира теж зруйнована, ми їй про це не говорили – і раптом самостійно вирішила повернутися додому. Ми приїхали пізно ввечері, переночували в зруйнованій квартирі, а вранці Олег поїхав до мами, – згадує Лариса. – Це було 1 травня 2015 року. Олега схопили буквально за кілометр від будинку на військовому блокпосту. Люди в масках і з автоматами наділи чоловікові мішок на голову і забрали разом із машиною".

Цього дня Олегові двічі дали можливість відповісти на дзвінок дружини. Спочатку його доставили в штаб 7 бригади "ДНР" в Дебальцевому, а потім перевезли до Донецька.

Олег Шевандін відомий у Донецькій області чоловік – незабаром після його зникнення про це говорив весь Донецьк. Лариса написала заяву в усі інстанції "ДНР", і вже наступного дня було встановлено, що Олега викрали за наказом командира 7-ї бригади, були відомі всі імена, прізвища та посади. Дружині сказали: ним займається "МДБ", а пізніше стала звучати абревіатура ФСБ.

"Є надія, що під час нового обміну його повернуть"

На питання, чому викрали саме її чоловіка, Лариса відповідає: є кілька причин, а можливо, все разом. Це могло трапитися через активну проукраїнську позицію, яку родина не приховувала, професійну діяльність: хтось, дізнавшись, що вони їдуть у Дебальцеве, міг подумати, що вони вирішили повернутися й зайняти чиєсь місце під сонцем. Лариса впевнена: був інформатор, який повідомив військовим про те, що Шевандіни цього дня будуть у місті. Коли Олега викрали, сторона "ДНР" чекала гучних заяв від України – але через політику, яка була на той момент щодо обміну полоненими, таких заяв не було.

За те, щоб Олег швидше опинився вдома, дружина бореться всіма можливими способами і робить усе, щоб за нього боролася Україна на всіх офіційних рівнях. Лариса – керівниця Всеукраїнського руху сімей полонених "Повернення додому": "Ми, члени сімей цивільних полонених, об'єдналися, щоб боротися за своїх рідних разом, розуміти, як йде процес обміну, що ми можемо зробити, щоб допомогти ефективності цього процесу. Ми розуміємо, що це складно, і хочемо не тільки очікувати й вимагати. Але і допомагати та сприяти".В організації є своя сторінка в Facebook, яку, як виявилося, читають не тільки українські чиновники, а й представники міжнародних організацій. Лариса каже: не очікували, що вона буде настільки популярна. Крім цього, до організації приєднуються рідні полонених, про яких раніше не знали.

Тільки за кілька останніх місяців представники організації провели зустрічі з послами країн "нормандського формату" та інших держав, які підтримують Україну: Німеччина, Франція, Польща, Канада, Литва. Зустрілися і з главою Місії ООН з прав людини в Україні пані Матільдою Богнер, главою Місії Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні пані Флоранс Жилет, провели дві зустрічі з заступником голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Антьє Граве, спілкувалися в режимі відеоконференції з координатором ОБСЄ в мінській ТКГ послом Тоні Фрішем.

Після особистого звернення Лариси до посла Тоні Фріша питання про місцеперебування Олега Шевандіна було внесено до порядку денного на засіданні ТКГ. На що сторона ОРДЛО дала відповідь: "Був у Донецьку, місцеперебування встановлюється".

"28 квітня ми провели акцію під Офісом президента, – розповідає Лариса. – Очікували зустрічі з президентом України, але вона не відбулася. Зустрілися з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Було ухвалено рішення про створення робочої групи з підготовки зустрічі рідних полонених із президентом України. Визначили формат цієї групи: в неї повинні були увійти представники ТКГ, уповноважена з прав людини Людмила Денісова, але, на жаль, таку робочу групу так і не було створено".

Водночас у рідних полонених були дуже теплі й відверті зустрічі в посольствах. Із послом Німеччини через коронавірус пройшли переговори в режимі відеоконференції. Посол Анка Фельдгузен дуже добре говорить українською, тому перекладач не знадобився. Говорили дуже відверто, було видно, що посол добре орієнтується в українських реаліях і розуміє, про що йдеться. Але рідні сподіваються не тільки на співчуття, а очікують від міжнародної громадськості на реальну допомогу у звільненні.

Лариса Шевандіна каже, що зустрічі з Володимиром Зеленським у неї поки не було (зустріч президента України з сім'ями зниклих безвісти відбулася 29 червня – Ред.). Але вона добре розуміє, що її чоловіка викрали російські військові, "яких там немає". Без прямої допомоги та участі, насамперед президента України, тільки в межах мінської ТКГ питання звільнення її чоловіка не вирішується вже дуже довго.

"Зараз ставлення до цивільних заручників у ТКГ змінилося, – каже Лариса. – Дійсно йдуть активні переговори. Сподіваюся, українські представники гуманітарної підгрупи справді роблять усе можливе, щоб звільнити мого чоловіка. Звертаюся до Володимира Зеленського, Ангели Меркель, Еммануеля Макрона з проханням порушити питання звільнення Олега Шевандіна в межах "нормандського формату", оскільки це залежить не тільки від сторони ОРДЛО, але й від РФ насамперед. Щоразу чекаю нового обміну і сподіваюся, що цього разу його точно повернуть. Розумію, що потрібно боротися: за всіх, хто вже вдома, билися особисто не тільки сім'ї, але і країна. Мій чоловік, мабуть, потрапив у список тих, кого не хочуть відпускати, а треба зробити все, щоб він виявився в списку тих, чийого повернення вимагає Україна".

"Мрію, щоб було як на логотипі нашої організації"

Не раз Лариса уявляла момент зустрічі з чоловіком. Думаючи про це, згадує логотип "Повернення додому", який вони вибрали для своєї організації: жінка міцно стискає в обіймах чоловіка й не відпускає його. "Коли вибирали логотип, відразу вирішили, що це будуть обійми, – згадує жінка. – Дизайнери намалювали кілька варіантів, ми всі забракували й залишили цей. Нехай наша з Олегом зустріч після довгої розлуки буде саме такою, як на цьому логотипі".