Зникнути за власним бажанням, або Як фірми допомагають людям утекти з власного життя, - ВВС

Про це йдеться в матеріалі ВВС, передають Патріоти України.

"Вони серед ночі залишають свій дім, роботу та родину, щоби розпочати інше життя. І більше ніколи не повертаються.

В Японії їх називають "дзьохатсу". Це слово перекладається як "випаровування".

Але його також використовують на позначення людей, які за власною волею зникають зі свого життя, роками чи навіть десятиліттями приховуючи своє місцеперебування.

"Мені набридлі стосунки з людьми. Я взяв маленьку валізу і просто зник, - розповідає 42-річний Сугімото, який не називає своє повне ім'я. - Я втік".

Він каже, що в його рідному містечку всі знали його, тому що його родина володіла великим бізнесом, який він мав успадкувати.

Але ця нав'язана роль так на нього тиснула, що він вирішив потайки залишити місто, нікому не сказавши, куди їде.

Підштовхнути до такого кроку можуть різні речі - фінансові борги або нещасливий шлюб. Однак, усі, хто вирішив залишити звичне життя, незалежно від причин, звертаються до послуг спеціальних компаній.

Фірми допомагають організувати так званий "нічний переїзд" - натяк на секретний характер операції - і пропонують утікачам житло в таємному місці.

"Люди зазвичай переїжджають, коли в їхньому житті стається щось позитивне - вони вступили до університету, влаштувалися на нову роботу чи одружилися. Але бувають і сумні переїзди, коли вони, приміром, кидають навчання, втрачають роботу або ховаються від переслідувача", - каже Шо Хаторі.

Він заснував фірму "нічних переїздів" ще в 1990-тих, коли Японія переживала серйозну економічну кризу. Хаторі думав спочатку, що єдиною причиною втечі буду фінансові проблеми, але незабаром він виявив, що є й "соціальні причини".

"Нашою метою було допомогти людям розпочати інше життя", - пояснює він.

Соціолог Хірокі Накаморі досліджує явище "дзьохатсу" вже понад десять років. Сам термін з'явився ще в 1960-х роках, каже дослідник.

Рівень розлучень і тоді, й тепер був дуже низьким в Японії. Тому деякі люди вирішували, що легше буде просто зникнути, ніж починати складну процедуру розлучення.

"В Японії легше щезнути", - каже Накаморі. Конфіденційність тут жорстко захищають, а тому зниклі люди можуть спокійно знімати гроші з банкоматів, а їхні родичі не зможуть отримати доступ до камер спостереження.

"Поліція не втручається, якщо немає злочину або нещасного випадку. Все, що може зробити сім'я, - це винайняти приватного детектива. Або просто чекати. І все".

"Це був шок"

Для родичів втеча близької людини і подальші пошуки можуть бути дуже болісними.

"Це був шок", - каже жінка, яка захотіла зберегти анонімність. Її 22-річний син зник безвісти і з того часу з нею не зв'язувався. "Він двічі втрачав роботу і, мабуть, почувався нещасним через свою невдачу".

Вона поїхала туди, де він мешкав, обшукала квартиру, а потім цілими днями чекала у машині, чи не з'явиться він. Він так ніколи і не з'явився.

Вона каже, що поліція відмовилася допомогти. Вони сказали, що відкрили б справу, якби була підозра на самогубство. Але оскільки передсмертної записки не було, вони не допоможуть.

"Я розумію, що є сталкери, які можуть зловживати особистою інформацією. Але хіба можна злочинців, сталкерів і батьків поставити на один щабель? Але закон для всіх однаковий. Як так?" - бідкається жінка.

"За чинним законодавством, без грошей, я можу лише перевіряти, чи знайдене мертве тіло не належить моєму синові - єдине, що мені залишилось".

Зниклі

Смуток і жаль супроводжує й самих дзьохатсу ще довго після того, як вони залишають своє колишнє життя.

"У мене постійно виникає відчуття, що я дарма це зробив", - каже Сугімото, бізнесмен, який залишив дружину та дітей у маленькому містечку.

"Я не бачив дітей рік. Я сказав їм, що їду у відрядження". За словами чоловіка, він шкодує лише про те, що залишив їх.

Тепер Сугімото живе у будинку, захованому у житловому кварталі Токіо. Компанією нічних переїздів, яка поселила його тут, керує жінка на ім'я Саіта, яка з метою безпеки також не називає своє повне ім'я.

Вона і сама дзьохатсу, вона зникла безвісти 17 років тому. Каже, що втекла від чоловіка-аб'юзера і що частково вона й зараз залишається утікачкою.

"У мене є різні типи клієнтів, - розповідає жінка. - Деякі люди тікають від домашнього насильства, а хтось через власне его. Я не засуджую. Я ніколи не кажу: "Ваша справа недостатньо серйозна". У кожного своя боротьба".

Її компанія допомагає таким, як Сугімото, долати проблеми. Втім, хоча йому і вдалося зникнути, це не означає, що слідів його колишнього життя не залишилося.

"Тільки мій старший син знає правду. Йому 13 років", - каже чоловік.

"Я не можу забути його слова: "те, що вирішив тато, - це життя тата, і я не можу цього змінити". Він здається дорослішим за мене, чи не так?".